Вірш «Під дощем» було написано А. Майковим в 1856 році, через чотири роки після створення сім’ї з Анною Штеммер. Рядки цього вірша – свідчення того, що почуття між молодими людьми не охололи, до дружини Аполлон Миколайович ставився з ніжністю.
В аналізованому вірші переплітаються дві теми – краса дощової погоди і любов. Автор показує, якою повинна бути справжня любов – чистою, ніжною і невинною. Він стверджує, що якщо теплі почуття щирі, сама природа допомагає їм розкритися.
Жанр вірша – елегія, так як автор розповідає про ніжних почуттях, віддається спогадам. Також у вірші є ознаки сюжетної лірики: автор розповідає про подію, у тексті можна виділити експозицію, зав’язку, розвиток подій, кульмінацію. Право додумати розв’язку автор залишає за читачем.
Ключові образи вірша – ліричний герой, його закохана і дощ. Написано твір у формі звернення: чоловік розмовляє з улюбленою, пробуджуючи в її пам’яті романтичні картини. Ліричний герой розповідає, як колись вони потрапили під зливу. До будинку було далеко, тому молоді люди заховалися під ялиною. Вже цей епізод налаштовує читача на романтичний лад.
У наступних рядках описується дощ. Автор порівнює його з перлами. Сонце пронизувало ялина і його промені були схожі на золоту клітку. Опис дощу, здається, було продиктовано Аполлону Миколайовичу самою любов’ю. Ліричний герой запам’ятав не тільки красу природи, але і деталі образу коханої. Тепер він згадує, як маленькі крапельки потрапляли на її голівку коханої і скочувалися з плечей, а далеко навколо лунав їх сміх. Грім налякав дівчину, і вона притулилася до нього. Цей момент подарував хлопцеві справжнє щастя, тому він вигукнув: «Благодатний дощик! Золота буря!».
Вірш «Під дощем» за змістом ділиться на кілька частин: розповідь про те, як закохані опинилися під ялиною під час дощу, опис дощу, розповідь про те, як грім налякав дівчину. Формально твір не ділиться на строфи, тому створюється ефект безперервного потоку спогадів. Рядки об’єднані паралельної рифмовкой. Віршовий розмір – чотиристопний амфибрахий.
Пейзажні замальовки створюються за допомогою засобів виразності. Також вони є інструментом для відтворення внутрішнього стану головних героїв. Тим не менш, автор не перевантажує вірш стежками, надаючи його рядками легкості і невимушеності. У тексті є метафори: «грім перекотився», «золота буря», «не було кінця тут страху і веселощів». Особливу увагу привертають порівняння: «під ялиною мшистой ми стояли точно в клітці золотистої», «точно перли стрибав краплі дощові». Додаткову роль відіграють епітети: «ялина мшистая», «благодатний дощик». Ніжності мовлення ліричного героя надають зменшувально-пестливі форми: дощик, головка. Захват героїв, їхній веселий настрій передається за допомогою окличних речень.