Афанасій Фет був надзвичайно чутливим і витонченим людиною. Він обожнював природу і все, що з нею пов’язано. Саме тому, поет міг душевно відчути всі ті зміни, які відбувалися навколо нього. До того ж, зміна пори року, нові природні явища, які щодня показувалися у вікнах його будинку, могли в ту ж секунду змінити настрій автора. Саме в такі моменти з-під творчого пера і з’являлися рядки віршів, схожих на «Осінь».
Смуток осені, яка огортала все холодом і присмерком, в точності відповідала переживань самого автора. Перетинаючи поріг шістдесяти років, Фет повністю переосмислив своє життя. Адже тепер він уже не чекав нічого нового. Тепер, вдалий шлюб та фінансова незалежність стали марними. Все своє життя, поет прожив без любові, згадуючи про ту, яку давно вже забрала сира земля.
Автор віршованих рядків розуміє, що все світле і прекрасне, що могло потішити його душу, що вже сталося. Він більше ніколи не зустріне ту любов, яка колись так сильно поранила його серце. Саме тому, вірш «Осінь» наповнене глибоким відчаєм і зневірою.
Лише іноді в пам’яті Опанаса Опанасовича прослизають думки про теплу й золотавої осені, яка дарує коханим чудові миті щастя і радості. Такий період був, і в житті поета. Однак тривав він не довго. Тепер, будучи старим, Фет розцінює осінь, як прощальне явище, яке готує кожного до швидкої зміні золотистого пейзажу на біле засніжене полотно.
Осені вже нічого не шкода, ні пожовклим листи, ні останнього тепла, ні яскравого сонця. Автор чудово усвідомлює, що його життя добігає завершення і нічого радісного і світлого в ній вже не станеться. Не буде нічого, що заслужило б уваги і захоплення.
