Військова лірика покликана викликати в читача почуття захоплення і співчуття. Багато поети зачіпають дану тематику, але по-справжньому зворушливі вірші у тих, хто сам побував на війні.
Поетеса ще радянських часів Юлія Друніна не з чуток знала про боротьбу з німецькими фашистами. У свої юні шістнадцять років вона добровільно записалася в санітарну дружину, щоб допомагати бійцям.
Поезія Друніної про війну – це не пафосна патетика, а зворушливе одкровення, крик зраненої душі. Її вірші вчать співчуття, співпереживання.
Одне з найсильніших творів Друніної – «Зінько». Воно оповідає про дівчину-санинспекторе, з якої служила поетеса, – Зінаїді Самсоновою. Під час одного з боїв Зінаїда спробувала винести на нейтральну смугу потерпілого солдата, але її саму застрелив німецький снайпер. Самсонова після була визнана Героєм. Але Юлія Друніна бачить у подруги не тільки героїню, але й просту дівчину, яка хотіла жити, мала свої надії, сумувала за домівкою, за мамі.
Поезія «Зінько» має три частини. Перша вводить читача в курс подій – дві дівчата присіли біля розбитої їли в очікуванні світанку. У них на двох одна шинель – адже так тепліше. Поетеса підкреслює головну рису характеру Зіньки – оптимізм. Що підтверджується словами героїні: «Знаєш, Юлька, я проти смутку…». Але в той день, немов передчуваю біду, дівчина не могла впоратися з сумом. Вона згадує свій будинок, свою стареньку матір, яка сподівається на її повернення. Особливо сумно звучать слова Зіньки про те, що у неї немає нікого, крім матері.
У другій частині описується подвиг Самсонової – «Зінько нас повела в атаку». Дівчина зробила подвиг, але сама була застрелена. Поетеса з гіркотою описує, як прикривала її тіло своєю шинеллю.
Третя частина немов перегукується з першою, але в першій фразу «я проти смутку» говорить героїня Зінько, а в третій сама оповідачка, для якої тепер найскладнішим випробуванням буде написати лист матері Зіньки. Які слова вона може підібрати, щоб заспокоїти жінку, у якої нікого не було крім дочки?
Після війни Юлія Друніна не раз і в прозі згадувала про свою бойову подругу Зінаїді Самсоновою.
А вірш «Зінько» дуже швидко стало популярним і серед військових, і серед звичайних читачів. Багато сучасників поетеси знали її напам’ять.
