Любов не жалувала К. Бальмонта. Був час, коли це почуття розривало поета навпіл між двома коханими. Вірші цього періоду відрізняються депресивним станом ліричного героя і похмурим фоном. До нього відноситься і твір «Пізно», створене в 1903 році.
Тема аналізованого вірша – згасання любові. Автор показує, як усвідомлення неможливості любити позначається на душевному стані людини. Він стверджує, що без світлого почуття світ стає похмурим.
У центрі вірші ліричний герой, згадує про сумному рандеву з колишньою коханою. Його думки переносять читача в опівнічний час. Під час сумних роздумів чоловік перебуває у будинку, з якого видно далекі вежі. Він зауважує, що сон міста страшна і таємнича.
Похмурий нічний пейзаж – лише прелюдія до опису душевного стану ліричного героя. Свої відчуття він лаконічно характеризує незвичайним наріччям “обтяжливо-прикро”. Далі він зізнається, що все з-за того, що на початку зародження почуття закохані не помітили душевного пориву, а тепер любити вже пізно, як і думати над любов’ю. Тим не менш, герой не заглиблюється, чому так вийшло. Останній рядок підкреслює співчуття чоловіки і звучить як заклинання: “Було пізно, пізно, пізно”.
У вірші «Пізно» К. Бальмонт використовує художні засоби, щоб відтворити переживання ліричного героя, його гіркі роздуми над ситуацією. У тексті зустрічаються метафори: «пізно в наших думах», «співала опівночі», «темний сон будинків», «снів… созвучье відлунали», «било опівночі в наших думах». Вони є не тільки засобом психологізму, але й інструментом для створення пейзажу. Доповнюють картину епітети: будинки «похмурі», «даль небес… беззвездна», «блаженне нестями».
Також у вірші можна помітити ассонансы, які ще більше пригнічують зображувані картини: «співала опівночі в наших думах» (п-л-п-л), «созвучье відлунали без блаженних исступлений» (з-з-з-з-з-з). Гірку іронію над невчасною любов’ю поет висловлює за допомогою парономазии: «созвучье відлунали». В останній строфі парономазия «було било» створює ефект молота, який важкими ударами віддає в голові, коли герой доходить до піку переживання. Складні тропи, ассонанс, гра з схожими за звучанням словами – все це ознаки символізму.
Незважаючи на змістову складність і багатогранність художнього оформлення, композиція твору проста. Воно складається з чотирьох катренів з перехресною жіночою римою. Віршований розмір – улюблений Бальмонтом анапест. Роздуми ліричного героя плавні, тяжкі, тому поет не використовує знаків або питальних синтаксичних конструкцій.
Вірш К. Бальмонта «Пізно» – зразок символисткой інтимної лірики, однак переживання ліричного героя настільки сильні і прозорі, що не вимагають додаткової розшифровки, як більшість віршів представників символізму.
