Аналіз байки Михалкова «Дзеркало»

Сергій Володимирович Міхалков відбувається з давнього російського роду, з раннього дитинства проявляє поетичні здібності, любов до читання, спостережливість і далеко недитячу проникливість. Перші поетичні тексти він пише у віці дев’яти років. Йому цікаво проникати в суть побаченого і почутого. Чи варто дивуватися тому, що в зрілому віці ніщо з того, що відбувається навколо не може сховатися від чуйного погляду Михалкова. Більш того з історичних і побутових реалій Росії, вже віджилої або сучасної поетові, він буде черпати сюжети для своїх талановитих творів.

Жанр байки передбачає неминучість викриття вад людського суспільства, об’єктивних якостей особистості. З цією метою автор не відходить від традиції створення звірячих масок, за якими ховаються далеко не тварини, а внутрішня суть кожного з персонажів, людська суть.

Персонажі Михалкова, на перший погляд, виглядають кумедними і не зовсім традиційними для читача, вихованого на криловських байках. Якщо у Івана Крилова в байкарських текстах постають переважно тварини, які російській людині близькі і зрозумілі (наприклад, лисиця, ворона, вовк, вівці, собака, кіт, свиня і тому подібні образи), то Сергій Михалкова обирає образи більш екзотичні: Носоріг, Жираф, Слон, Верблюд, Страус. Такий авторський хід – справжнє новаторство в байковому ремеслі, бажання внести свіжий струмінь у розвивається в часі сатиру.

У центрі сюжету байки «Дзеркало» носоріг, безпричинно насмехающийся над зовнішнім виглядом оточуючих його звірів. Але для читача очевидно, що в горбах верблюда нічого потворного бути не може, адже вони йому життєво необхідні. Немає нічого смішного і у високому зростанні жирафа, і в нездатності літати Страуса, і в довгому хоботі слона. Такими цих тварин створила мудра природа, і їх зовнішня непривабливість їм сторицею воздасться своєї необхідністю в житті. Адже коротконогому і незграбному носорогові ніколи не дістати плід з високого дерева так само легко, як це робить жираф. Носоріг не зуміє освіжити себе водою через хобот, з чим легко справляється слон. Насмешнику не протягнути і декількох днів без води, а верблюд зі своїми горбами виживає. Все, на що здатний Носоріг, це відважувати образливі кпини на адресу своїх сусідів-звірів, рання образа яких змінюється на подальше поблажливість відразу, як тільки всі розуміють, що Носоріг безпросвітно дурний. А чого очікувати від дурня? Чекати нічого, залишається лише висловити жалість до нещасного. Саме так і роблять персонажі байки, які вирішують не опускатися до його рівня.

Незважаючи на екзотично образи тварин байки, змальована Михалковим ситуація злободенна саме для російської реальності. Адже в житті так само можна зустріти недалеких розумом Носорогів, бездумно отруйних існування оточуючим. Сам автор – проти такого складу особистості. Поет, викриваючи негативні риси людини, не прагне познущатися над подібними носорогами, а відображає , немов у дзеркалі, свою незалежну думку. Така думка автора, не звиклого кривити душею і прикидатися в життя.