Жіночі образи в поемі Ахматової «Реквієм»

«Реквієм» – не просто поема, це підведення підсумків всього літературного і творчого шляху Анни Ахматової. Твір написаний після арешту сина і чоловіка поетеси, саме це послужило поштовхом для початку роботи над масштабною поемою. Стиль Ахматової емоційний, динамічний, цікавий.

У центрі – образ жінка-творця, творця життя, жінки-матері та жінки-страдниці. Цей образ узагальнений, присутні тільки деякі деталі, які його індивідуалізують. Ахматова хоче показати безмежну любов матерів до своїх дітей, вони готові стояти за 300 годин біля тюремних стін і в холод, і в спеку. Акцентовано увагу на невинних жертв, які потрапили під колеса тоталітарної машини.

Поема була надрукована в 1957 році, але в той час не була доступна широкому колу людей. Її могли читати тільки самі близькі та рідні люди. «Реквієм» – досить складний твір, в ньому немає героя або певної сюжетної лінії. Автор і лірична героїня нероздільні, вони ніби зливається воєдино. Головним героєм «Реквієму» однозначно є жінка, мати і дружина.

На початку твору дається широке узагальнення, лірична героїня порівнюється із стрелецкими дружинами. Незважаючи на те, що всі образи сприймаються узагальненими, особиста тема теж присутня. Про якісь особисті деталі, индивидуализирующих образ, йдеться в 3,4 і 5 віршах. Серед них: точні часові рамки, емоційні звернення та характеристики. Ахматова вводить їх з метою звернути увагу на те, що за плечима кожної з цих жінок стоїть ціла історія. І кожна з них має важливе значення.

Образ матері має дуже важливе значення, Ахматова, розповідаючи про свою долю, говорить, в першу чергу, не про себе, а про страждання всіх матерів. З втратою сина не може зрівнятись нічого, для матері це велика втрата.

Дивіться також:  Аналіз вірша Ахматової «Наслідування Кафці»

Сама назва дає нам можливість зіставити образ матері з образом Богородиці. У тексті поеми широко актуалізована християнська символіка. Ахматова прирівнює жінок, які стояли разом з нею разом місяцями, до лику святих.

Таким чином, Ахматова описує не тільки свої особисті переживання, але і почуття інших матерів. Воєдино зливаються голоси всіх тих жінок, які стояли біля стін в’язниці і благали Бога про своїх дітей. Найчастіше авторський голос неразделим з голосом центрального персонажа.

Поетеса точно відтворюють атмосферу жаху, смерті, страждання, яка була на той час. «Реквієм» – це своєрідний крик зраненої душі, це твір-підсумок усього творчого шляху Анни Ахматової. Вона зважилася на відчайдушний крок – написати таку поему, хоча вона і не публікувалася. Довгий час твір залишалося тільки в списках самвидаву, після прочитання його відразу ж спалювали. Незважаючи на це, така поема представляла велику небезпеку, органи влади ні в якому разі не повинні були знати про це. І на сьогодні «Реквієм» актуальне, адже тема, яка піднімається в творі, не може не хвилювати, навіть в сучасний час.