«Заячі лапи» — короткий зміст (переказ)

В одному селі, на узліссі жив дід Ларіон Малявін і його онук Іван. В один погожий літній день старий зібрався на полювання, звіряток постріляти. В лісі стояла небачена спека. Несподівано, старий побачив пробегавшего повз зайця. Надіслав дід Ларіон на нього рушницю і вистрілив, але його спіткала невдача, заєць встиг втекти. Раптом мисливець відчув запах диму і зрозумів, що в лісі виникла пожежа. Вогонь розростався з величезною швидкістю. Ларіон втік від пожежі з останніх сил, спотикався, падав і знову біг. І тут, звідки не візьмись, з кущів вибіг знайомий старому заєць і мисливець побіг за ним. Маленький звір вивів мисливця до водойми, де вони, будучи в безпеці могли перепочити. Трохи віддихавшись, Ларіон побачив, що у зайця на ногах і животі були сильні опіки. Дідові стало шкода зайця, він приніс його до себе в будинок.

Онук мисливця, Іван, побачивши стан зайця, відразу поніс його до місцевого ветеринарного лікаря. Однак, ветеринар не захотів допомогти зайцю, порадивши зажарити його з цибулею на обід. Ваня спробував роз’яснити лікаря, що заєць незвичайний, що він спаситель діда, але той не хотів нічого чути і закрив перед хлопчиком двері.

Від безвиході і жалості до маленької тваринки, Іванко заплакав. Повз проходила баба Онися, яка призвела до ветеринара свою козу. Побачивши засмученого хлопця, вона підійшла дізнатися, що ж сталося. Дізнавшись ситуацію, Онися порекомендувала відвезти його в місто, стоїть лікаря Карлу Петровичу.

На наступний день Ларіон, довідавшись у шкідливого аптекаря, де проживає Карл Петрович, разом з онуком і зайцем попрямували прямо до лікаря.

Опинившись в місті, виявилося, що Карл Петрович ніякої не ветеринар, а дитячий лікар. Побачивши зайця, він спершу теж не хотів лікувати зайця, але після довгих умовлянь старого і хлопчика, все ж дав згоду допомогти. Ваня став жити у доктора, на час лікування зайця, щоб допомагати доглядати за твариною.

Дивіться також:  «Сталеве кільце» - короткий зміст для читацького щоденника

Ранок звістку про незвичайному зайця рознеслася по всьому місту. Цією історією зацікавилася навіть московська газета, надіславши до Карла Петровичу журналіста.

Через деякий час заєць пішов на поправку, а ще пізніше опіки з лап та живота повністю зійшли. Ваня разом з зайцем повернулися в село. Так звір і залишився жити з дідом та онуком.

Одного разу в гості до діда Лариону приїхав відомий московський учений і просив продати йому зайця за вигідною ціною, однак дід не погодився, тому що вірив у те, що у зайця уважна, добра душа.