Всі твори Василя Шукшина мають дивовижну властивість – в буденному плині життя знаходити щось прекрасне. Його головні герої – це найчастіше прості безпосередні люди, які не завжди зрозумілі оточуючим. Образ села подобався автору, він вважав, що саме там ще залишилися не зіпсовані цивілізацією люди. Тому не дивно, що його «чудик» з однойменного оповідання є жителем села.
Головний герой оповідання «Дивак» – Василь Єгорович Князєв. Люди вважають його незвичайним, а дружина називає ласкаво чудиком. Він намагається допомагати оточуючим, але робить це не завжди обдумано, тому часто потрапляє в смішні ситуації. Але навіть коли він все робить правильно і робить людям добро, то все одно залишається незрозумілим. Адже звичайним прагматичним людям не зрозуміло, як можна допомагати безкорисливо. Вони вважають це проявом дурості.
Отже, для оточуючих Василь чудик. А як же до нього відноситься сам Василь Шукшин? Перше, що кидається в очі – це те, що герой є теской автора. І це явно натяк на їх спорідненість. Василь Шукшин, швидше за все, і себе зараховував до «чудиків», чиї добрі справи дивують людей.
Портрет головного героя, який, незважаючи на всі складності, дивиться на світ чистим, майже дитячим поглядом, – улюблений для автора. Його «чудик» вміє радіти звичайним речам: сонечку, дощику. І це властивість говорить про чистоту думок героя, «не засміченості» виключно побутовими справами.
В основі сюжету оповідання «Дивак» лежить його поїздка на Урал, в гості до брата. Перед від’їздом з ним трапляються, як завжди, безглузді ситуації. Купуючи племінникам готелі в магазині, він помітив загублені рублі, і «голосно» про них заявив. Герой намагався смішно обіграти цю ситуацію, але так як робити цього не вмів, то в результаті просто поклав банкноту на прилавок і пішов. І тут же зрозумів, що це він упустив ті гроші. Сума була великою, але він побоявся повертатися в магазин, щоб люди не подумали, що він привласнює чиїсь гроші. Тому повернувся додому і взяв гроші на проїзд.
Як бачимо, автор не ідеалізує свого героя. Іноді він смішний з власної необачності. Але навіть тоді він не викликає осуду, швидше співчуття і усмішку читача.
Чудик подібно самому авторові явно відчуває біль, коли його не розуміють або ненавидять. Він хоче тоді піти подалі від людей, втрачає на якийсь час сенс життя, адже він милосердний, його сенс в допомозі іншим. Тому йому погано від того, що дружина брата не прийняла його, вигнала з дому. Але його смуток проходить в момент приїзду в рідне село. Йшов дощик, і Василь, узявши в руки черевики, радісно побіг по калюжах. Це говорить про його невичерпної життєрадісності. Він зауважує звичайні радощі життя і цим відрізняється від оточуючих. Чудики – улюблені герої Василя Шукшина, прості люди з глибинки, що надходять за велінням душі, а не законами цивілізації. Такі люди ще не втратили моральні цінності, на відміну від більшості міських жителів.
