Як я пізнала справжню цінність речей (твір-замітка в газету)

Цього літа у моїх батьків з відпусткою не вийшло поїхати усі разом ми нікуди не змогли. Щоб мені все літо не сидіти в задушливому місті, батьки відправили мене на вільний сільський повітря до бабусі.

Виявилося, що на селі люди живуть зовсім інакше. Бабуся вставала дуже рано. Пастух на коні збирав стадо, і бабуся виганяла корову, потім поралася з птахами і на городі. Перші дні я жила в своєму звичайному режимі: вставала пізно (канікули ж!), валялася з планшетом, відповідала на повідомлення друзів. Моєю домашньою роботою було миття посуду і підлоги. Я з цікавістю оглядала бабусине господарство у дворі, її великий город. І як з ним упоратися? Якось до бабусі підійшла сусідка, і вони стали розмовляти. До мене долинуло: «А що внучка?». Бабуся махнула рукою: «Міська…». Прозвучало як «недотепа», без осуду, але з жалем. От тобі й раз! У нас в місті серед моїх однолітків я нерідко чула глузування над сільськими хлопцями: одягаються не так, не такі «просунуті». Виявляється, сільські жителі від городян теж не в захваті.

Я познайомилася з місцевими хлопцями, моїми ровесниками. Дві дівчинки, Оля і Світла, мені дуже сподобалися, я з ними дружила, але, на жаль, удосталь з ними спілкуватися я не могла, тому що ввечері вони завжди були зайняті поливанням своїх величезних городів. Я запитала: «А хіба вдень не можна полити?». Вони подивилися на мене з подивом, а потім поблажливо пояснили, що під палючим сонцем не поливають, сенсу немає. Ще вони вечорами доять корів, вранці займаються прополкою грядок та іншими господарськими справами, як і бабуся. Виходить, сільські дівчата мого віку багато чого вміють, працюють по-дорослому. Я, начитана відмінниця, відчула себе нікчемною білоручкою.

Дивіться також:  Міркування про майбутній професії

Зрозуміло, я стала вставати рано разом з бабусею, стала прополювати грядки, хоча не відразу навчилася розрізняти бур’яни. Я навчилася поводитися з колодязем і носити з нього воду, годувати качок, гусей і курей. Вечорами я, як Оля і Світла, займалася поливанням городу. Я не вирішувалася тільки підступитися до корови. Бабуся сказала, не все відразу.

Дуже приємно було бачити результат своєї праці — урожай. Ягоди, огірки, помідори, горох, боби, цибуля, перший картопля по черзі з’являлися на столі. На додачу до городнім плодам на столі завжди були сир і сметана з молока нашої Зорьки. А адже за всім цим стоїть нелегка праця. Така сільське життя. Хіба я зможу, пізнавши цю працю, зневажливо відгукнутися про життя в селі, з неповагою ставитися до людей, які витрачають стільки сил на одержання продуктів і плодів, необхідних для життя?

А бабуся одного разу за вечерею посміхнулася мені і сказала: «Хороша ти дівка, працьовита, хоч і міська».