Денис Фонвізін написав повчальну комедію «Недоросль». Назва напряму пов’язано з проблематикою твору. Недорослем в 18 столітті називали неповнолітньої людини, в основному дворянина, який ще не вступив на державну службу. Багаті поміщики мало займалися вихованням своїх дітей, в основному вибирали для них домашнє навчання, наймаючи платних вчителів. У результаті молоді люди не отримували належної освіти, тому що найняті вчителі не мали повноважень щось вимагати від учня, а постійно перебуваючи тільки в середовищі своєї сім’ї, у них не було іншого прикладу крім членів сім’ї. Проблема злісного виховання розкривається через образ головного героя – підлітка. Розглянемо випадок більш детально.
Митрофанушка – шістнадцятирічний хлопчина, походив з родини Простаковых. Це були заможні поміщики, але абсолютно неосвічені і грубі.
Влада в будинку мала пані Простакова. Вона якимось чином зуміла прибрати все до своїх рук. Жінка вимагала повного підпорядкування собі, хоча часто її вимоги були нерозумними. Вона вважала, що кріпаки – це її власність, тому часто сварила їх і задавала трепку. Не щадила Простакова навіть найвідданіших – няньку і Тришку. Першою часто діставалися від неї ляпаса, а другого вона лаяла й била. До своєї сім’ї героїня ставилася не краще, ніж до кріпаком. Чоловіка не поважала, відсторонила його від управління маєтком; з братом теж насправді не вважалася, а про Софії, над якою вона взяла піклування, так і зовсім не вважала за потрібне хвилюватися.
Єдиною її втіхою був Митрофан. Уже до нього вона, і говорила лагідно, і дбала про нього. Але турбота її більше зводилася до того, щоб наситити його живіт, а не вкладе щось в голову. Та й не було що їй кому вкладати, бо сама вона була неосвічена і навіть пишалася цим. Жінка не повинна вміти читати і писати – так думала Простакова. І до наук ставилася вона зневажливо, що і запозичив у неї Митрофан.
Для підлітка найняли вчителів, але він їх не поважав, і вчитися нічому не хотів. Він весь час не говорив, а «лаялся» – так зауважує один з учителів. За кілька років навчання Митрофан так і залишився невігласом. При розмові з Правдиным, ревізором сіл, Митрофан виглядає безглуздо, тому що не може відповісти ні на одне питання про науках. Простакова хоче сподобатися ревізору Правдину – і тому намагається допомогти синові, але вона сама не має знань.
Митрофан – це «плід злонравного виховання». Письменник показує, що в середовищі неосвічених поміщиків проростають ще більші «квіти зла» – нове покоління деспотів. Тому систему освіти та виховання потрібно міняти, проводити реформи, повертатися до просвітницьким ідеалам.
Важлива роль у цьому повинна приділятися государям, які повинні мотивувати тягу до знань у молоді. Чини повинні отримувати дворяни за заслуги, а не за вміння догоджати. І тоді у світі стане менше недоростків.
