Взаємовідносини Мотрони і оточення (рідні, сусідів, правління колгоспу) в оповіданні Солженіцина «Матрьонін двір»

Дії оповідання Олександра Солженіцина «Матрьонін двір» розгортаються в 50-і роки 20 століття в далекій від цивілізації російської селі. Це були часи тоталітарного режиму, коли на долю простого народу випало чимало труднощів.

Головна героїня твору Мотря, проста добра жінка, яка є прикладом праведної людини, не змінює своїм принципам.

Доля Мотрони – це художнє відображення трагічної долі багатьох російських жінок 20 століття. Героїня пережила війну, втратила любов і всіх своїх дітей. До того ж, в старості її мучила якась хвороба. Але, тим не менш, жінка не озлобилась, а навпаки ще більше прагнула зробити людям більше добра. Це яскравий приклад праведного поведінки: коли людина віддає багато, не отримуючи нічого натомість.

Мотря живе за принципом: ні добра, ні праці свого не шкодувати для інших. Вона завжди допомагає односельцям, коли її просять. Але натомість вона отримує лише глузування. Чому ж оточуючі не розуміють героїню? Причина криється в різниці світогляду.

Мотря – добра душа, скромна працьовита жінка. Вона не вважала свої вчинки значними і не чекала за них подяки. Коли треба було, наприклад, допомогти сусідці скопати город, то вона бігла до неї, забувши навіть про хвороби. Про гроші не йшлося навіть і мови, Мотря не вимагала їх ні від кого, хоча в них мала потребу. Ось це і є справжнє безкорисливість!

Однак оточення головної героїні – це в основному люди звироднілі, розважливі і позбавлені співчуття. І тому вони не можуть зрозуміти, що безкорисливість Мотрони – це прояв високої духовності. Для них безкорисливість – це всього лише прояв дурості, наївності.

Взаємовідносини оточуючих з Мотрею носять практичний негуманний характер. Вони просто використовують доброту героїні, при цьому насміхаючись над її безкорисливістю.

Дивіться також:  Чому вчить Солженіцин у розповіді «Один день Івана Денисовича»

Особливо жахливо надходить з Мотрею її колишній коханий Тадей. Коли-то вони хотіли одружитися, але їх розлучила війна. В селі думали, що Тадей пропав безвісти – і тому через час Мотрю посватали за його молодшого брата Юхима. Однак виявилося, що чоловік живий і повернувся в рідне село. Дізнавшись про весілля брата і коханої, він озлобился — і одружився на іншій жінці з таким же ім’ям — Мотря. Дружину Свою він не любив і часто бив.

До першої Мотрону у нього залишається інтерес, але теж корисливий. Він вимагає відокремити від її хати світлицю, щоб віддати дочку Кіру, яку Матрона виховувала коли-то як рідну. Йому наплювати на те, що хата може зруйнуватися, адже він жадає отримати для себе вигоду.

Взаємовідносини Мотрони і оточуючих носить практичний характер з боку оточуючих і безкорисливий з боку Мотрі.

І все-таки є в оповіданні людина, яка розуміє Мотрю – це Игнатич. Він такий же самотній і неприкаяний, як і вона. Прийшовши одного разу в її двір, Игнатьич усвідомлює, що знайшов те затишне місце, де душі спокійно. А в особі Мотрони він побачив розуміє співрозмовника.