Головною цінністю розповіді Паустовського «Телеграма» є повчальність і моральний підтекст. Навряд чи є читач, який прочитав цей твір залишився абсолютно байдужим, адже основна проблема тут у взаємовідносинах батьків і дітей. А це стосується всіх нас.
Сюжет оповідання не складний і передбачуваний, але він настільки трагічний і ліричний, що його не можна сприймати байдуже. А значить, автор досяг поставленої мети – достукатися до сердець своїх читачів.
В оповіданні йдеться про життя літньої жінки по імені Катерина та її доньки Насті. Доля цих героїнь типова, таких прикладів можна навести безліч. Адже те, що молоде покоління залишає села в пошуках роботи і кращого життя, вже нікого не дивує. А старі не можуть залишити батьківські будинки і доживають свій вік в глибинках. Проблема, можливо, в різному світогляді поколінь. Але автор не хотів миритися з цим, тому створив оповідання, в якому показував, як жахливо може бути нерозуміння між батьками і дітьми.
Катерина Петрівна віддана традиціям, тому залишається жити в меморіальному будинку, який побудував її батько, відомий художник. А Настя – людина іншого покоління. Вона шукає кращого життя. У глухому селі їй було нудно, і тепер вона живе в шумному Ленінграді і працює у Спілці художників. Дівчина захоплена своєю роботою і не знаходить часу на те, щоб навіть написати матері.
Рутина поглинула Настю, але їй, здається, це до вподоби. Катерина не звинувачує дочка, а навіть розуміє її. Адже Настя – молода, і в неї свої незрозумілі людям похилого віку турботи. Краще не заважати – так думала героїня. Вона просто терпляче чекала зустрічі з дочкою. Автор показує нам любов і розуміння матері до дочки.
Настя – більш неоднозначний образ. Читаючи про страждання літньої жінки, нам хочеться відразу її засудити, визнати поганим людиною. І це частково може бути так, адже навіть сама Настя не може собі пробачити наприкінці твору. Але, автор не засуджує її прямо, показує різні її сторони.
Настя – людина з прекрасним естетичним смаком, освічена, і крім цього, вона досить чутлива до проблем інших людей. Вона поспішає на допомогу талановитому скульптору і допомагає йому організувати виставку. У Ленінграді вона змогла розкрити свій потенціал, чого не досягла б у селі. Але підсвідомо вона відчувала провину за те, що кинула мати одну. Тому вона боялася приїжджати додому, щоб не бачити сліз і не чути докорів. Але, думаю, Настя помилялася в цьому. Катерина Петрівна не стала б докоряти дочка, вона просто хотіла хоча б зрідка бачити її. Через нерозуміння один одного, недомовленість (Настя боялась докору, Катерина боялася, що завадить) героїні так і не побачилися в кінці розповіді.
Автор показує нам те, що важливо вміти слухати і чути один одного, піклуватися і розуміти свою сім’ю, а не налагоджувати турботу про них на потім, тому що час швидкоплинний.
