У чому полягає праведничество Мотрони? (за оповіданням Солженіцина «Матрьонін двір»)

Як відомо, знаменитий розповідь Олександра Солженіцина має під собою реальну основу. Якийсь час свого життя письменник провів у селі Милыдево Володимирській області, де і познайомився з жінкою, яка стала в подальшому прототипом Мотрони Василівни.

Злиденна, з важкою долею, стара і фізично слабка жінка стала тим праведником, без якого не може жити не тільки окремо взяте село, але і вся Росія в цілому, так і весь світ.

Життєва філософія полягає в одну прописну істину: жити треба для інших, а не для себе. Це не гучні слова, а проста річ, яка не відрізняється чимось особливим. Тому Мотрона Василівна ніколи не відмовляє у проханні і допомоги. Навіть якщо в цей момент їй самій необхідно щось зробити. Вона забуває про свої потреби заради блага інших. Йде і допомагає односельцям орати поле, збирати врожай, вивозити гній. Покірно й просто погоджується вона і не чекає у відповідь навіть звичайних слів подяки. Адже в цієї допомоги і поміщений сенс її життя. Заради цього вона живе на землі. А люди, жадібні, нахабні й лихі, відверто цим користуються.

Олександр Солженіцин зауважує, що якщо людина живе у злагоді зі своєю совістю, то і обличчя в нього хороше. Будинок Мотрони Василівни – справжній храм. Там завжди затишно, чисто, горить лампадка перед іконою. Мотря – релігійна людина, хоча і живе в той час, коли багато церкви закрили, а віруючих людей засуджували або навіть піднімали на сміх.

Мотрона Василівна навіть погодилася принести в жертву свій будинок, під дахом якого прожила цілих 40 років. А рідні та жителі села не підтримали жінку в такий важкий момент. Мовчазно всередині себе вона переживала цю трагедію.

Дивіться також:  «Матрьонін двір» - короткий зміст (переказ)

Зламати будинок – сенс життя людини, храм, в якому є своя душа – це справжній злочин. Тадей, злий і жорстокий чоловік, одним таким своїм рішенням вже підписано для Мотрони Василівни смертний вирок. Жити без даху над головою, без власного кутка рівносильно смерті. Одна справа, коли користуються людською добротою, нахабно і безсовісно. Але коли зневажають людину, який приносить у жертву власне життя, — це вже жорстоко і нелюдяно.

Олександр Солженіцин у своєму оповіданні «Матрьонін двір» підняв тему країни, жителі якої рубають сук, на якому сидять. Вони зневажають праведників, висміюють їх, не слід божим заповідям, а йдуть по шляху наживи, безчестя і егоїзму.

Життя і доля Мотрони Василівни дає нам безцінний урок. І ми розуміємо, що саме на праведників тримається весь світ. Треба жити в злагоді зі своєю совістю, дякувати людям за будь-яку, навіть малу допомогу і допомагати у відповідь, не засуджувати інших за те, як вони живуть, згадувати їх з добром, а не зло і засуджуючи.

Росія безсила перед злом, тому що втратила віру в головне – в Бога. Люди втратили людяність, а це шлях в нікуди, — в безодню. Все, що пов’язане з релігією, ласкаво, і тільки цього потрібно слідувати, щоб повернутися на справжню дорогу.