Бувають такі ситуації, коли маленька штучка виявляється дорога, може навіть і нічим не примітна.
Був кінець лютого, а саме, 23 число. Я поспішав додому, так як знав, що мене будуть вітати і обов’язково щось подарують. В школі нам як завжди подарували шампунь, тому я вже хотів отримати подарунок від батьків. Вони завжди дарують що-небудь незвичайне, а, головне, корисний. Так вийшло і в цей свято.
Я зайшов додому і відчув запах солодкої випічки, такий аромат може видавати тільки мамин пиріг з яблуками і корицею. Какао в маленькій кухлику з сервізу вже чекало мене на столі, вкритому святковою білою скатертиною з мереживами.
Тато вийшов з кімнати з такою ж кухлем, погладив мене по голові і сказав: «Підемо, я тобі щось покажу». Я охоче пішов за ним, мені так подобаються такі моменти, як ніби у нас є наша таємниця. Ми закрили двері, я сів поруч на диван і тато дістав з маленької довгою коробочки ніж. Похідний ніж з висувними предметами: кусачки, штопор, виделка. На лезо було вигравірувано моє ім’я «Кирило». Мої очі блищали від щастя. Такий індивідуальний подарунок я отримав. Тільки тато сказав, щоб я заховав ножа в надійне місце, щоб мама не знайшла. Мама вручила мені нову футбольну форму та футбольний м’яч – все було одного кольору. Я був дуже радий своїм подарункам, особливо татового.
У нас в школі є традиція: на осінніх канікулах ми йдемо в похід, але це не просто посидіти на травичці і поїсти їжу, а ще й взяти участь у змаганнях, розроблених вчителем ОБЖ.
Ось настає день походу, ми озброїлися рюкзаком, в який я встиг кинути ніж, він похідний, а, значить, має відношення до походу. Ми йшли швидким кроком і співали військові пісні, пісні минулих років та сучасні естрадні. Прийшовши на місце нашого майбутнього табору, ми зайнялися прибиранням території. Потім зібрали намети і чекали настанов від вчителів. Очікування затяглося, і ми вирішили перекусити.
У похід заборонялося брати: чіпси, шоколад, газовані напої. Нам видали по сухпайку, і ми повинні були його їсти. Нашою командою було вирішено спробувати приготувати кашу. А як нам відкрити здоровенну алюмінієву банку? Я згадав, що брав з собою ніж. Під натиском леза, банку швидко піддалася, і ми почали гріти її над багаттям. Таким чином, ми заробили свій перший переможний бал, хоча і не підозрювали, що змагання вже почалися. Як виявилося, вчителі захотіли перевірити, як буде себе вести у важкій ситуації.
Ось що означає: «Малий золотник, але дорогий».
