Твір про Батьківщину

Слово батьківщина будить у душі кожної людини якісь струни. І слово це для кожного вміщує в себе щось особливе, глибоко особисте. Думаючи про своїй великій Батьківщині, ми згадуємо велич її історії, видатних діячів її, сумуємо про трагічні періоди рідної країни і пишаємося, що у нас тече кров предків, які відстояли свою Вітчизну в годину лихоліття.

Любов до батьківщини закладається в нас з дитинства. Ми вчимо вірші про красу рідної природи, знайомимося з творчістю великих письменників, роботами видатних митців нашої Батьківщини, історичними особистостями. У дитячому віці ми ще не усвідомлюємо зростаючої у нас любові до Батьківщини своєму, але, подорослішавши, раптом розуміємо, що наш «великий і могутній» — це наше все: любов, творчість і родина. А «Біла береза під моїм вікном…» — пронизливий, щемливий серці образ.

Подорослішавши, ми вже можемо озирнутися в своє маленьке минуле. У кожного воно нерозривно пов’язане з чимось дорогим йому: мамині казки перед сном, жарти батька, бабусині пиріжки, кущі бузку в палісаднику, майданчик у дворі з волейбольною сіткою, лавка біля хвіртки і, звичайно, друзі. Саме з цих складових у людей складається своє особисте уявлення про малій батьківщині. І пристрасна, ніжна любов до неї поступово із зростанням особистості виростає любов до всієї своїй країні.

Кажуть, любов до батьківщини — почуття духовне, воно нез’ясовно, як віра. Ще наш безцінний поет помітив, що серце знаходить їжу в любові до рідного попелища і батьківським гробів. Якусь духовну силу отримує людина від рідної землі, від спочилих своїх предків, наче дають йому підтримку. Не даремно люди, відірвані від історичної батьківщини, прагнуть до землі своїх батьків.

Дивіться також:  Похід в Аквапарк

І для нас батьківський будинок як святиня, особливо якщо батьки самі в ньому виросли, були такими ж пустотливими дітьми, як ми, а бабусі і дідусі господарювали в цьому будинку ще в кольорі своїх років. Ось в таких будинках, дійсно, і стіни допомагають. Сумно, коли люди не цінують історії своєї родини, і не дорожать родовим гніздом. Чи є в цьому разі і любов до батьківщини?

Коли 1941 року ворог напав на нашу країну, весь народ в єдності своїй став на захист її. Молоденькі сімнадцятиріччя хлопці рвалися на фронт, тому що хотіли відстояти все, що їм дорого, не дати ворогу на наругу свою школу, свій дім, батьків, сестер, улюблену дівчину. І тільки одиниці ухилялися від служби, але вони покривали себе ганьбою. Ті ж, що здійснювали героїчні подвиги, йшли на смерть, спонукувані любов’ю до рідної країни, залишилися в пам’яті вдячних нащадків.