Твір-опис за картиною Ю. Ю. Конюшини «Захід сонця взимку»

Художник-пейзажист Ю. Ю. Конюшина написав картину «Захід сонця взимку» в 1891 році. Юлій Юлійович – майстер пейзажів, писав їх серіями і завоював народну любов, хоча і був німцем за походженням. Картина виглядає фантастично, нагадує ілюстрацію фрагмента російської казки.

На передньому плані ми бачимо чорне дерево, що йде в небо своїми гілками, наче просить про допомогу або прихильності. Під деревом замерзла човен, злегка присипана снігом. Давно вже ніхто не відвідував ці казкові місця.

Зліва вузька річка, яку тільки почав затягувати лід, огортаючи невеликими шматочками. На річці видно каміння, кущі, які виглядають дуже статичними, як ніби вони нерухомі багато років. За річкою ліворуч, біля берега, то ж дерево, тільки світліше і за ним сховався маленький будиночок, який оточують високі тополі. Здається, що мешканці двох будинків ніколи не бачилися: їх розділяє і річка й дерева.

Праворуч від дерева, стежка зі свіжими слідами людини, значить, є життя в цьому місці! Праворуч від стежки зростає таке ж дерево. Пройшовши вперед, ми бачимо похилений поштову скриньку, який перегнуло від морозу. У такому суворому кліматі точно повинен жити хтось казковий. Зображення хатинки нагадує нам житло Баби Яги або якогось Дідька. Хатинка, дах якої нагадує сніговий покрив, а з труби йде дим, значить, мешканець топить піч, щоб зовсім не здохнути.

Праворуч ми бачимо ліс, який розділений на дві частини, здається, що дерева розійшлися перед кимось дуже впливовим для них.

Небо розсипається на заході. Вона ніби зливається з річкою в одному темно-синьому кольорі, потім світлішає і показує помаранчеве сонце, яке розкидає свої промені ще вище. Злиття річки і сонця здається нескінченним, якийсь бездонною прірвою. Маленькі сірі димні хмаринки оточили небо і додали таємничості цього місця. Здається, що тут завжди морок.

Дивлячись на картину, стає трохи сумно. Все тут завмерло: і річка, і хмари, і дерева. Хочеться розгадати всі таємниці цього місця і хоч у сні побачити таку космічну красу.

Для художника ця картина була символом самотності, закінченням певного етапу свого життя: коли він працював закордоном і сумував за рідним місцям. Юлій відчував себе відлюдником і чудово передав свої переживання в цій картині.