Шишкін Іван Іванович дуже любив у своїх художніх роботах передавати красу і велич навколишньої природи. У 1878 році ним була створена прекрасна картина «Жито». Автор картини хоче висловити всі свої емоції, які переповнюють його душу при вигляді безкрайніх просторів житніх полів. Він запрошує нас перенестися на те нескінченне поле, промальовував в середині полотна стежку, яка йде вдалину. І мені хочеться пройти по цій доріжці, доторкнутися руками до колосків, відчути аромат землі.
Намальована стежка заросла зеленою травою, значить, люди не часто по ній ходять. Тому, подорож углиб житнього поля буде ще цікавіше. Людська рука не встигла внести свої зміни в природний, природний пейзаж. Від цього він стає набагато прекрасніше і чарівне. Слідуючи по стежці, ми бачимо, що колоски жита вже набралися достатньо соку. Сонячні промені кожен день прогрівають їх і роблять зерна дозрілими і придатними під укіс.
Скоро настане осінь і у трактористів попереду велика і трудомістка робота. Адже поле жита нескінченно. На лінії горизонту воно з’єднується з прекрасними просторами блакитного неба, по якому повільно тягнуться пухнасті білі хмари. Було б добре, якби ці хмари принесли з собою дощ. Адже тепле і навіть пекуче сонце з величезною силою випалює землю і випаровує останні крапельки вологи.
Зраділи б легкого літнього дощику і могутні, вікові сосни, які самотньо ростуть на просторах поля. Скільки ж їм років? Скільки поколінь вони пережили. Скільки разів вони спостерігали за щорічними засеваниями полів і подальшим складанням врожаю?
Між соснами купчасто літає зграя птахів. Вони граються і радіють теплому сонячному деньку.
Як же прекрасна дана картина. Вона сповнена любов’ю до природи, теплими почуттями не тільки до природних створінь, а і до народу, який доклав зусиль для засівання і зростання такого прекрасного врожаю.
