Тема історичної памяті у поемі Ахматової «Реквієм»

Тема історичної пам’яті в творчості займає значне місце, в поемі «Реквієм» вона реалізується з особливою силою. Це твір про те, як поетеса провела 17 місяців у тюремних чергах у Ленінграді. Поема складається ніби з кількох віршів, не має чітко побудованого сюжету. В якості ліричної героїні виступає сильна особистість, яка готова пройти всі кола пекла заради своїх близьких. Індивідуальні риси вплітаються в узагальнений портрет жінки-матері.

Ахматова говорить, що вона все робить для людей, для тих, кому це дорого і важливо: «про них згадую завжди і скрізь, про них не забуду і в новій біді». Її словами говорить «стомільйонний народ», тому вона не може здатися зараз. І вона повинна боротися за його світле майбутнє.

Про страждання і переживання сказано гранично коротко і лаконічно: «дізналася я, як обпадають особи, як з-під вік визирає страх». Вона дізналася про те, як локони перетворюються з чорних в сиві. І все це завдяки тоталітарному режиму, який ні в що не ставить людину, руйнує все те хороше, що будувалося роками. Ахматова молиться не про себе, а про всіх тих, кого спіткало таке горе, про всіх тих, хто стояв під «червоною ослепшею стіною».

І ось наблизився поминальний годину. Поетеса говорить, що вона чує і відчуває все, що відбувається навколо. Вона сприймає переживання і особисту біль кожного як свої власні, кожен з тих, хто стояв з нею в одному строю, по-своєму близький і дуже дорогий. Для неї важлива згуртованість народу, віра в те, що люди можуть об’єднатися заради спільної справи і подолати будь-які труднощі.

Таким чином, тема історичної пам’яті актуалізується у всіх розділах поеми, але в епілозі вона набуває більш яскраве вираження. У поемі говориться про те, що поетеса не проти, щоб її страждання були увічнені. Але вона не хоче, щоб її ставили пам’ятник будинку, біля моря, або в саду, адже з цими місцями вона більше не відчуває зв’язку. Найкращий варіант – це тюремні стіни, під якими Ахматова простояла 300 годин.

Дивіться також:  Образ зірки в поемі Ахматової «Реквієм»

Останні рядки епілогу актуалізують тему світу, поетеса вірить в те, що кожен отримає по заслугах. Настануть спокійні і тихі часи, незважаючи на жорстоку дійсність, Ахматова вірить у світле майбутнє.

Історична пам’ять для Ахматової – те, що вічне, те, що не стирається з часом. Йде акцент на тому, що про страшні сторінки історії ні в якому разі не можна забувати, адже вони можуть розгорнутися знову. Якщо у серцях житиме така пам’ять, то читачі зможуть відчути її як свою власну, і це, звичайно ж, запобігає трагедії у майбутньому.

Тема історичної пам’яті розгортається в ракурсі співпереживання і співчуття тим, хто повинен був витримати гніт сталінської машини заради своїх близьких, друзів і родичів. Ахматова знає, що про такі події не можна мовчати, адже чорні сторінки історії швидко забуваються, але про це треба пам’ятати, щоб не повторити таких помилок знову. У цьому вся суть цього великого і масштабного твору.