«Телеграма» — короткий зміст (переказ)

В одному маленькому селі під назвою Забір’я проживала старенька Катерина Петрівна. Вона Жила в будинку, побудованим її батьком, живописцем.

Настав жовтень, в повітрі відчувалася осіння прохолода і вогкість. Із-за частих злив, дорогу розмило так, що в село неможливо було проїхати.

Катерина Петрівна стала погано себе почувати, вранці їй було важко встати з ліжка. Вона жила одна, її дочка Настя проживала в Ленінграді і працювала у Спілці художників. До матері дочка приїжджала рідко, от уже кілька років як її не було тут. Мати намагалася не турбувати Настю своїми турботами і тому зрідка писала дочки. Дочка теж не писала матері, однак стабільно присилала їй грошові перекази. Кожен день до самотньої бабусі заскакувала сусідка Манюшка, їй було шкода стареньку, і вона допомагала їй по дому. Також зрідка заходив до неї місцевий сторож Тихон, на чай, за бесідою вони частенько згадували, як батько бабусі споруджував цей будинок.

Одного разу вночі, Катерина Петрівна почула, як у хвіртку стукають. Вона насилу піднялася з ліжка і пішла подивитися, хто прийшов. Однак, за хвірткою нікого не виявилося. Не по собі стало старенькій і вона відразу ж звернулася в листі до доньки з проханням відвідати її.

Настя, отримавши листа, в даний момент була завантажена справами, вона організовувала чергову виставку талановитого живописця Тимофєєва. Навіть не відкривши лист, обрадовавшаяся Настя сховала його, значить з матір’ю все добре, раз від неї прийшла звістка.

Через кілька тижнів, Настя все носилася з виставкою. Нарешті все готово до відкриття і несподівано поштарка приносить дівчині телеграму, в ній сторож Тихон пише: «Приїжджай! Мати вмирає!». Настя відразу ж зібралася і поїхала в село.

Дивіться також:  Образ Катерини Петрівни в оповіданні Паустовського «Телеграма»

Катерині Петрівні ставало гірше, вона вже зовсім не могла вставати з ліжка. Сусідка Манюшка переселилася до старенької і доглядала за нею, як могла. Сторож Тихон, недовго думаючи, пішов на пошту і заповнив поштову папір. Зайшовши в будинок, Тихон насторожено повідомив новину сусідці, донька надіслала повідомлення, в якому пише, що виїхала до неї. Старенька з полегшенням дякувала сусіда за добрі вісті, відвернулася і заснула. Вранці Катерина Петрівна померла.

Ховали стареньку всім селом, прийшли до неї попрощатися і старі, і діти. Зовсім юна викладачка, побачивши Катерину Петрівну в труні, згадала про свою маму і поцілувала її в лоб.

Настя прибула тільки через день після поховання. Вона встигла тільки побачити могилку і неживу кімнату. В будинку матері вона плакала всю ніч і виїхала з села непомітно, щоб сусіди не змогли її помітити. Вона усвідомлювала, що тепер ніхто не зможе зняти важку ношу її провини перед матір’ю.