Своєрідність композиції оповідання Шолохова «Доля людини»

Своєрідність композиції відомого твору Михайла Шолохова «Доля людини» в тому, що це розповідь в оповіданні.

В експозиції автор дає детальний опис теплого весняного дня. Особливу увагу звернено на річку Бланку, води якої навесні широко розлилися.

Опис оживаючої природи включено в текст не для витонченості стилю, а для асоціації з долею людини, який теж оживає після негараздів.

Зав’язка оповідання починається з появою головного героя. Кремезний чоловік разом із маленьким хлопчиком підсіли до автора на тин. Вони чекали на переправі човен, і щоб скоротати час, почали невимушена розмова.

Розповідь головного героя про себе можна вважати кульмінацією загального тексту. Якщо ж розглядати його окремо, то в ньому вже виділяються свої композиційні частини. Експозиція – довоєнне життя Соколова. Зав’язка – догляд на фронт, прощання з родиною. Кульмінації – суд над зрадником, розмову з комендантом, пояснення з Ванею.

Розв’язки у розповіді від імені головного героя – ні. Але є розв’язка загальна – головний герой і хлопчик йдуть, а оповідач дивиться їм услід і намагається не заплакати, щоб не поранити серце маленького хлопчика.

Своєрідна композиція твору включає два оповідання: зовнішній і внутрішній. І відповідно це передбачає двох оповідачів. Перший розповідь ведеться від імені автора, а другий від імені головного героя. Така побудова розповіді дозволяє глибше розкрити образ головного героя.

Андрій Соколов розповідає про свою долю, приділяючи увагу подіям і своїм почуттям. Але він не бачить нічого особливого в собі самому. Автор же навпаки більше оцінює самого героя, помічає в ньому високі моральні якості справжньої людини.

Завдяки композиційному прийому «розповідь у розповіді» автор застосував всі три способи зображення в літературі: епос, лірику і драму. На початку розповіді розміщено епічний опис весняного дня. Немає нічого особливого в тому, що кожен рік приходить весна. Однак у творі це має символічний сенс – точно так само, як оживає природа – так оживає і людина після перенесених бід.

Дивіться також:  У чому трагедія Григорія Мелехова? (по роману Шолохова «Тихий Дон»)

У розповіді головного героя присутній елементи драми. Як і в п’єсі, герой розкриває свій образ через монологи. А ремарки автора допомагають у його повному розкритті. Як і в драмі, тут є напружений конфлікт – людина проти війни, гуманність проти жорстокості.

Лірики теж багато в оповіданні. Головний герой говорить про свої почуття і переживання. Сцена визнання Андрія Вані в тому, що він його тато, вражає своєю емоційністю.

У фіналі оповідач говорить, що майже не може стримати сліз, дивлячись услід героям. Він намагається зрозуміти, що ж він відчуває: повага, захоплення, жалість по відношенню до нових знайомих. Це знайомство залишила яскравий слід у душі оповідача.

Образ Андрія Соколова зображений багатогранно і реалістично. Він розповідає про себе дуже просто, використовуючи просторічні вирази. А оповідач говорить про нього шанобливо.