«Скільки коштує борг» — короткий зміст для читацького щоденника

Дата створення: -.

Жанр: оповідання.

Тема: повернення боргу людям, подяку.

Ідея: якщо немає можливості повернути борг людині, треба робити добро для інших, щоб воно не вичерпалося.

Проблематика. Доброта людей на руській землі не дасть пропасти таким, як Павлуха.

Основні герої: хлопчик Павлуха, екскаваторник Роман, його дружина Аня, геодезист Віктор Миколайович.

Сюжет. Центральний герой в оповіданні Погодіна — Павлуха, тринадцятирічний хлопчик, що прийшов у північне селище заробити. Мати його працювала на засолюванні, але руки стали хворіти, і вона пішла на іншу роботу. З матір’ю залишилися ще двоє молодших дітей, яким потрібна їжа і одяг. Батько дітей, любитель незвіданих місць, відбув на Камчатку і аліментами себе не заважав. Матері було важко, але вона намагалася викручуватися. А останнім часом здоров’я підкачало так, що проблемою стало ложку тримати. Молодша сестра Павлухи допомагала матері по господарству в міру своїх сил. Важко було бачити хлопчику, як мати надривався, щоб виростити дітей. Він вирішив знайти роботу.

У рідному колгоспі Павлуху на роботу не брали, закон забороняв використовувати дитячу працю. Голова райвиконкому намагалася взяти участь в сім’ї Павлухи: визначити хлопчика в інтернат, допомогти матері, але Павлуху цей варіант не влаштував. Від голови колгоспу він отримав у дар рибальські чоботи, в цих чоботях хлопчина і вирушив пішки до північного селища.

Павлуха подолав пішим ходом велику відстань, дістався до селища, де на дивно одягненого мандрівника звернув увагу екскаваторник Роман. Павлуха рвався поговорити з начальством, але Роман повів брудного і голодного хлопчика додому, де той був нагодований і залишений жити. Йоржистий і гордий Павлуха не хоче бути в боргу, він має намір заробити грошей і розплатитися з Романом.

Однак і тут хлопчикові непросто знайти роботу, адже йому нема ще й п’ятнадцяти років. Павлуха живе у Романа і Ані, неспокійно прицінюючись до продуктів, якими її годують. Бачачи його страждання, Роман розповів гордому хлопчині про своєму сирітському дитинстві у воєнний час, як врятував його дідусь-скрипаль, прилаштував її в дитячий будинок, а сам загинув у блокадному Ленінграді. Роман сказав, що він сам повинен дуже багатьом людям.

Секретар комсомольської організації Зіна допомогла знайти вихід.

Павлуху взяв до себе в помічники інженер-геодезист Віктор Миколайович, він мав можливість в літній час брати на роботу школярів. Для хлопчика почалася цікава трудове життя. З Віктором Миколайовичем Павлуха не тільки ходив по горах і займався зразками порід, але розмовляв, дізнавався від нього багато цікавого. На питання хлопця, з-за чого Віктор Миколайович погодився прийняти його на роботу, інженер дав таку відповідь: він повинен синові, якому не приділяв належної уваги, і той тепер відбуває тюремне ув’язнення. Під час цієї розмови Віктор Миколайович стався серцевий напад, він впав без свідомості.

Павлуха відчайдушно кинувся на дорогу зупиняти вантажівка. Хлопчик фактично потрапив під машину, але колеса не зачепили його дивом, і він залишився живий. Водій з-за невиразною мови заїкуватого хлопчаки не зрозумів, що сталося, та й поїхав. Тоді Павлуха розставив посеред дороги триногу, робочий інструмент геодезиста, і тим самим зупинив машину з солдатами, які і відвезли Віктора Миколайовича в лікарню. У Павлухи і тут виникає бажання віддячити військових, купити їм цигарки «Казбек», але грошей у нього ще не було.

Нарешті настав день зарплати, і з Павлухи, як з усіх, касирка вычла частину грошей на передачу в лікарні Віктору Миколайовичу. З грошима Павлуха пішов до Роману розрахуватися з ним за притулок і їжу. А у Романа народ святкував народження сина. Хлопчик подивився на щасливого новоспеченого батька і зрозумів, що грошей він не візьме, ще, мабуть, і по шиї дасть. Тоді Павлуха вирішив подарувати новонародженому синові Романа свої знамениті чоботи. Він зняв їх і долучив до вартим подарунків, заявляючи про гарному якості чобіт.

Відгук про твір. Чудовий радянський твір для дітей. Автор — хороший дитячий психолог. Серцеві трудові люди не дають пропасти пацану, байдужих немає. На Півночі взагалі люди краще. Викликає ностальгію. У нас, правда, так добре було?