Слово «великодушність» утворилося від словосполучення «велика душа». Лексема «великий» тлумачиться як те, що перевершує інші предмети (явища). Виходить, що великодушним можна назвати людину з великою душею, яка може вмістити не тільки власні страждання, радості, але й чужі.
Великодушність – це якість людини, що дозволяє йому виявляти доброту, щедрість. Великодушний людина завжди відкритий для інших. Він ніколи не відмовить просить, вимагає якої-небудь допомоги. Синоніми до слова «великодушність» – доброта, милосердя. Великодушність – поняття несумісне зі скупістю, корыстностью.
Зазначена якість оспівували багато письменників, тому література – прекрасний помічник у пошуках відповіді на питання, що таке великодушність. Головний герой оповідання М. Шолохова «Доля людини» Андрій Соколов пережив жахи війни. Доля не шкодувала чоловіка: на фронті його поранили, потім взяли в полон. Найбільшим потрясінням стала звістка про смерть дружини і дочки. Дружину Андрій любив більше за життя, як і дочка. Єдине, що його втішало: син залишився живий. Незабаром Соколов дізнався, що його син Анатолій теж відправився воювати, завдяки мужності і неабиякого розуму хлопець швидко дослужився до капітана. Батько пишався сином, але щастя тривало недовго: в 1945 р. загинув Анатолій.
Можна тільки уявити, що відчуває людина, яка втратила всіх рідних. Тим не менш, герой не ступив на стежку помсти, не взявся за чарку. Він продовжував чесно трудитися, по можливості допомагав іншим. Доля винагородила Андрія Соколова. Якось він зустрів хлопчину-сироту Ваню. Чоловік не задумуючись, сказав Вані, що доводиться йому батьком. Ось воно, справжнє великодушність. Людина з пораненою душею зумів подарувати сердечну теплоту дитині. І це при тому, що сам Соколов жив небагато: від роботи на вантажівці його усунули, а на місці його будинку залишилася воронка.
Цей приклад показує, що великодушність – це прояв доброти до ближнього, бажання дарувати їм щастя. Однак, якщо людина справді великодушний, його прагнення обов’язково супроводжуються відповідними вчинками.
На початку поеми А. Т. Твардовського «Василь Тьоркін» головний герой згадує, як одного разу повертався з «німецької» сторони разом із загоном. Російські солдати відступали. В селі, захопленій німцями, служивих взяла жінка. Вона нагодувала захисників, поклала спати. Добра жінка не звертала уваги на те, що перед нею солдати, які «віддали» рідні землі фашистам. Думаю, вона змогла пробачити хлопців, адже розуміла, що від їхньої волі залежить мало.
Героїню поеми теж можна вважати великодушною, адже вона безкорисливо допомагала солдатам. Жінка розуміла, що перед нею, в першу чергу, втомлені, змучені кривавими подіями люди, а вже потім – відступаючі солдати.
Можна зробити висновок, що великодушність – це якість, яка проявляється в добрі, безкорисливі вчинки.
