Роман відомого майстра сатири Салтикова-Щедріна «Історія одного міста» став наочною картиною життя суспільства при самодержавному ладі в царській Росії. Незважаючи на прийоми сатиричного зображення – гротеск, метафору, алегорію, фантастичні елементи, гіперболу – читачі яскраво побачили реальність того часу.
Дії роману відбуваються в місті Глупове. Це місце ви не знайдете на карті, так як воно є вигадкою автора. Тут живуть глуповцы і їх градоначальники. Начальники відображають різні пороки справжніх управлінців. У романі розповідається про них в окремих розділах, а також є їх загальна опису. Цей термін вводиться не випадково, а для того, щоб підкреслити неодушевленность і обмеженість образів міських начальників. Вони, по суті, є простими маріонетками своїх негідних мотивів – наживи й слави.
Салтиков-Щедрін на початку свого роману запевняє читачів, що даний твір є знайденої їм рукописом. Тобто, воно достовірно відображає уклад життя міста з назвою Глупов. Таким прийомом автор ще раз уточнює свою ідею – під маскою вигаданого міста відобразити життя сучасної йому Росії. А саме – вказати на вади суспільного ладу при самодержавстві. Новаторським було те, що письменник висміює не тільки влада, але і сіру масу жителів, терпіла насильство.
Образи персонажів автор формував, використовуючи сатиричні прийоми – гіперболу, алегорію, елементи фантастики. В цілому вийшли яскраві гротескні портрети. У кожному героєві була якась дивна особливість, яка дивувала, жахала або просто викликала сміх. Проте в ній обов’язково був закладений важливий символічний сенс. Так, наприклад, градоначальник з органчиком замість голови уособлював собою обмеженість і бездушність самодержавної системи.
Яскравіше за всіх зображений останній градоначальник – Угрюм-Бурчеев. У ньому вгадується реальна історична особистість – реформатор Аракчеєв. Тому в цьому образі більше містичних прийомів, ніж комічних. Таким чином ми розуміємо, що цим персонажем автор узагальнює всі пороки самодержавства. А тут вже немає місця комизму. Створюючи портрет Угрюм-Бурчеева автор не шкодував найгостріших прийомів сатири. Він прямолінійний на стільки, що бажав, щоб всі жителі постійно йшли вздовж прямих ліній. І взагалі весь Глупов повинен був стати схожим на «ідеальну» казарму. Угрюм-Бурчеев враховував тільки свої бажання, не рахуючись з народом. Тому його правління закінчується трагічно – він зникає під дією невідомої стихії. За цією стихією вгадується сила народу.
Використовувана в деяких частинах роману форма літопису дозволяє автору посилити комічність. Канцелярська мова, переплетена з просторечьем, приказками і прислів’ями, викликає подив і сміх.
Салтиков-Щедрін відмінно володів «езоповою мовою». Свій роман він назвав літописом, а себе назвав простим видавцем. Використовуючи такий спосіб, автор зміг убезпечити себе від цензури і помсти вищестоящих осіб того часу. Тому він сміливо описував події дійсності і натякав на історичних особистостей, адже все це відбувалося у вигаданому місті Глупове. А що можна пред’явити вигадки письменника? Хоча розумні читачі легко вгадували підтекст іронічного роману.
Опис подій у Глупове припинилася із зникненням останнього градоначальника Угрюм-Бурчеева. На ньому начебто історія припинила протягом своє. Але чи припинила зовсім або просто потекла в своєму природному руслі? Салтиков-Щедрін вірив в аварії «глуповского ладу» в реальності.
