Порівняльний аналіз віршів Єсеніна «Пороша» та Пушкіна «Зимова дорога»

Пушкін А. і С. Єсенін – майстра пейзажної лірики. Безліч їх віршів присвячено «зимової темі». Пейзажні замальовки поетів мають як спільні, так і відмінні риси. Вірші «Пороша» С. Єсеніна і «Зимова дорога» А. Пушкіна зображують російські простори, оповиті взимку. Особливість вірша Олександра Сергійовича — інтимні мотиви.

Вірш «Пороша» відноситься до раннього періоду творчості Єсеніна С.: воно було написано в 1914. Рання лірика Єсеніна вражає свіжістю і потужним душевним поривом ліричного героя. Аналізований вірш написаний від першої особи, таким чином, читач максимально наближається до автора і ліричного героя. Автор змальовує враження ліричного героя від кінної прогулянки рідним просторам. Його уява оживляє природу: сосна нагадує бабусю, а ліс дрімає.

Ліричний герой не заглиблюється у своє внутрішньо стан, але його настрій легко прочитати в пейзажах. Його радує морозний день, а душа рветься на привіллі. Опис безкрайніх російських просторів – традиційний мотив вітчизняних письменників. Єсенін кодує цю особливість рідного краю у двох словосполученнях: «багато простору», «нескінченна дорога».

Твір «Зимова дорога» було написано А. С. Пушкіна в 1926 році, коли він відбувся як поет. Дослідники стверджують, що до створення вірша Олександра Сергійовича підштовхнули не тільки поїздки в родовий маєток, але закоханість в далеку родичку – Софію Федорівну Пушкіну. Дівчина відповіла відмовою, а переживання поета залишилися на папері.

У центрі вірша ліричний герой, який їде «по зимовій дорозі, нудною». На відміну героя вірша «Пороша» цей, здається, спостерігає за всім, що відбувається з боку. Вже з перших строф зрозуміло, що на душі чоловіки шкребуть кішки, адже поїздка здається йому нудною, а дзвіночок «утомливо гримить». Неоднозначно відгукуються в його серці пісні візника, танучи в собі відгомони разгулья і туги.

Дивіться також:  Порівняльний аналіз віршів Пушкіна «Спалене лист» і Некрасова «Гарячі листа»

У наступних куплетах розкривається причина такого настрою: ліричний герой сумує за коханою. Подумки він звертається: «Сумно, Ніна: шлях мій нудний…». Під чином Ніни, як вважають літературознавці, ховається Софія Пушкіна.

Проаналізовані вірші відображають, по суті, одні й ті ж пейзажі, але психологічна складова накладає на них помітний відбиток. Картини природи, внутрішній стан героїв передаються за допомогою художніх засобів. Автори використовують метафори: «Зачарований невидимкою, дрімає ліс під казку сну…», «Валить сніг і стелить шаль» («Пороша»); «крізь хвилясті тумани пробирається місяць», «отуманен місячний лик» («Зимова дорога»). Доповнюють і оживляють замальовки епітети. Порівнянь в обох текстах небагато.

Додатковий інструмент для відтворення настрою у вірші А. С. Пушкіна – інтонація. Поет використовує обірвані речення, показуючи задума, смуток і переживання ліричного героя.

Вірші А. С. Пушкіна і Єсеніна демонструють, як внутрішній стан людини перетворює навколишній його світ.