Порівняльний аналіз віршів Пушкіна «Хмара» і Лермонтова «Хмари»

У XIX столітті у творчості російських поетів поширюється «мода» на уособлення. Образам природи присвоюються людські риси, що дозволяє тлумачити сенс віршів з різних сторін. Яскравими прикладами таких творів є «Хмара» А. Пушкіна і «Хмари» М. Лермонтова.

Вірш «Хмара» відноситься до пізнього періоду творчості А. Пушкіна. Воно було написано в 1935 році. У вірші поет оспівує літній дощ, розповідаючи про хмару, яка відстала від своїх побратимів. У центрі твору ліричний герой і хмара. Герой звертається до хмарі, як живій людині. Він намагається переконати її сховатися і не наводити «понуру тінь», «не засмучувати радісний день».

Герой нагадує хмару, що вона була могутньою, обгортала все небо і гриміла. Але вона тільки з вигляду грізна, насправді вона робила добру справу: напувала дощем землю. Це завдяки хмарі «земля освежилась», але тепер жене її геть з «приборканих небес». Образи землі і хмари можна тлумачити і як людські, якщо уявити схожі взаємини між людьми.

Вірш «Хмари» М. Лермонтова також відноситься до пізнього періоду творчості поета. Під час написання автор перебував на Кавказі в засланні. М. Лермонтова дуже гнітило усвідомлення того, що його долею керує сторонній. Хмари в однойменному творі – алегоричний образ, в якому можна розгледіти «Я» автора. Його видає вже перший рядок: Хмарки небесні, вічні мандрівники!». Михайло Юрійович також вважав себе мандрівником, вигнанцем, у якого немає постійного місця. Далі поет приводить прямо порівняння себе з хмарами.

У другому куплеті автор намагається розгадати таємницю вічних мандрів хмар. Він припускає, що їх жене рок, заздрість, злочин чи наклеп друзів. Але вже в останньому куплеті всі здогади розбиваються об гостру правду: хмари не мають батьківщини, так як не мають батьківщини, далекі від пристрастей і страждань. Мотив гордої самотності і образи віддалених від усього світу хмар – відгомін романтизму, в дусі якого творив Лермонтов М..

Дивіться також:  Порівняльний аналіз віршів Єсеніна «Пороша» та Пушкіна «Зимова дорога»

Вірші А.с. Пушкіна «Хмара» і М. Лермонтова «Хмаринки» різні за змістом, але загальні риси можна знайти в художньому оформленні віршів. Обидва поета використовують риторичні звернення до хмари, оживляють їх, використовуючи уособлення. Цілісності і неповторності образам надають епітети.

Композиційно обидва твори складаються з трьох катренів, кожен з яких відносно завершений за змістом. Вірш А. Пушкіна написано амфибрахием, а М. Лермонтова – дактилем. У другій строфі Лермонтов М. нанизує риторичні питання, вводячи, таким чином, автобіографічні мотиви. Настрій ліричного героя підкреслюється за допомогою обірваного пропозиції.

Вірші А. Пушкіна і М. Лермонтова схожі системою образів, художнім оформленням. Але вірш Олександра Сергійовича слід сприймати в прямому сенсі, а твір Михайла Юрійовича потрібно читати з урахуванням автобіографічній основи, пропускаючи все крізь призму романтизму.