Одним з головних героїв оповідання Льва Толстого «Після балу» є вже не молодий чоловік, який був військовим і служив у чині полковника. До того ж він був батьком Вареньки – коханої Івана Васильовича.
Отже, вперше ми знайомимося з полковником у нього в маєтку на балу. Перше враження, яке склалося про цю людину, було позитивне. Полковник виявився дуже щедрим. На балу грала прекрасна музика, подавалися добрі закуски і шампанське. Всі запрошені були в захваті від такого прийому. Видно було, що полковник дуже любить і дорожить своєю дочкою. Він готовий заради неї на все, лише б вона почувала себе щасливою.
Незважаючи на свою посаду, полковник був дуже добрим, турботливим і граціозним. До того ж, він був прекрасним танцюристом. Весь вечір з його обличчя не сходила мила посмішка.
Здавалося, що полковник також насолоджувався балом, як і всі присутні. Дивлячись на таку людину, мимоволі розумієш, що він був відмінним начальником, батьком для своїх солдатів. Напевно, про своїх солдатів він також дбав, як і про свою доньку.
Але після балу ми бачимо зовсім іншу людину. Полковник перетворився в грубого солдафона, який крім жорстокості не може зазнавати інших почуттів. Він командував солдатами, які били свого товариша за дезертирство. Нещасного прив’язали до двох рушниць і вели через стрій. Кожен солдат бив його палицею по спині. Таким жорстоким було покарання.
Полковник спостерігав за подіями з кам’яним обличчям. Ні що в ньому не могло пошкодувати нещасного солдата. Для нього було важливо, щоб інші солдати били дезертира з максимальною силою. Один з солдатів, намагаючись пом’якшити покарання для дезертира, вдарив останнього не так сильно, як інші. Це привело до сказу полковника. І він тут же обрушив свій гнів на нього, побивши рукавичками по обличчю. І що найцікавіше, полковник був впевнений, що він правий. Якби ситуація повторилася – він би вчинив так само.
Таким чином, ми бачимо, як з доброго й турботливого батька полковник перетворився на жорстокого тирана. Думаю, це сталося тому, що полковник ділив світ на своїх і чужих. Володіючи безмежною владою над солдатами, він був безнаказан. Будь-яке його дію або вчинок стосовно своїх підлеглих був дозволеним. Він вважав себе господарем їхнього життя. А на балу полковник був рівним серед рівних. Саме там проходила його справжнє життя.
