Особливості народного характеру в повісті Платонова «Котлован»

Андрій Платонов у знаменитій повісті «Котлован» показав очима простого народу всі суперечності російської держави 20 століття, епохи будівництва світлого соціалістичного майбутнього.

Герої цього твору – прості звичайні роботяги, яким довелося жити в епоху революційних колотнеч. Вони ті люди, які не вміють мислити і говорити, їх життя складається з щоденного каторжної праці.

Складні соціальні потрясіння сприймаються ними важко, про це свідчить незвичайний, але в той же час просту народну мову повісті. Немислимі мовні звороти викликають захоплення. Безглуздо закручена фраза «Ти навіщо тут ходиш і існуєш?» має абсолютно нехитру трактування: «Ти що тут робиш?». І це, зауважимо, не єдині перли.

Андрій Платонов на сторінках «Котловану» показує, що народ то внаслідок революційних перетворень не отримав щастя. Тяжка праця не змінився, скоріше навіть навпаки, став зовсім нестерпним, рабською і, що найприкріше, абсолютно безглуздим. Уряд перетворює народ в силу, яка повинна сліпо підкорятися всім спущеним зверху наказам. Люди втратили здатність мислити, вони безпорадні істоти, які працюють на благо світлого майбутнього, якого ніколи не побачать.

Під тягарем виснажливого праці Вощев упокорюється, заглушає в своїй душі всі шукання і терзання. Він стає одним з землекопів. Позбавлений індивідуальності. Якщо вони можуть терпіти, то і я зможу, так міркує головний герой повісті «Котлован».

Адже не тільки жменька цих трудяг так живе, так буде жити увесь народ, мовчки підкоряючись, терплячи з останніх сил. І навіть якщо трапляться бунти, вони будуть поодинокими і не зможуть переломити ситуацію.

Символічним у цьому відношенні образ людини – ведмедя. Тварина викликає асоціацію з народними дерев’яними іграшками. Тільки ж у повісті це жива істота. Правда, безвольне і пригнічений. Воно стало іграшкою в руках влади. Машина будівництва соціалізму запущена, у неї немає душі, під її колесами все буде поховане.

Народна творчість розповідає нам, як дорослі, намагаючись відповісти на питання докучливих діток-чомучок, придумують казки, які розповідають про світ. Платонов намалював потворну картинку – подоба цього відомого факту. У казці Чиклина меридіани на карті стають оградках від буржуїв. Яким же виросте радянське покоління, виховане на казках такого типу?

Найстрашнішим чином в повісті А. Платонова котлован стає, який грає роль могили для всього народу. Перша жертва вже є – сирітка Настя. І всі інші, не встигнувши пожити в щасливій країні, на благо якої вони так стараються, ляжуть поруч з нею.

«Котлован» – реквієм по російському народу, пошедшему слідом за чужою ідеєю, сломавшему власний світогляд.

З болем і сумом описав Платонов той важкий час. І себе він не відокремив від цих простих людей, таких дорогих його серцю.