Образ Єлизавети Bričkinoj в повісті Васильєва «А зорі тут тихі…»

Повість «А зорі тут тихі…» — сумна і водночас життєстверджуюча історія про подвиг простих молодих дівчат на війні. Вони віддали свої життя за те, щоб у інших людей тут, на Батьківщині, зорі були тихими.

Серед п’яти головних жіночих образів виділяється особливою теплотою образ Лізи Bričkinoj. Вона була сільською дівчиною, навіть, швидше, «лісовий», і тому від неї немов віяло теплом лісу.

Героїні було всього дев’ятнадцять років, але вона вже встигла натрудиться за своє коротке життя: допомагала батькові, доглядала за матір’ю, працювала в колгоспі. На розваги у дівчини було мало часу. Та й будучи соромливою, вона не вміла знаходити з ними спільну мову. Так вона й перестала ходити в сільський клуб і стала просто чекати на світле майбутнє. Головною мрією було надходження в технікум. Після чого вона вірила, що зможе прорватися в цю краще життя. Одного разу в їх селі зупинявся мисливець і пообіцяв Лізі допомогти з надходженням. Але промінчик надії скоро погасло з початком війни. І замість технікуму Лізу пішла в зенітниці. Через деякий час вона потрапляє в загін старшини Васкова. Цей мовчазний похмурий чоловік відразу подобається дівчині, але вона так і не наважилася про це йому сказати. Та й Васкову Ліза сподобалася. Вона йому здавалася дуже розумної і навіть якийсь рідний, від неї немов віяло теплом печі.

Зовні Ліза Бричкина була коренастой, «пишною». Про таких кажуть, що є на що подивитися. Та й як могло бути інакше, коли вона виросла в селі і загартувалася на важкій роботі? Але на противагу своєї солідної зовнішності героїня була дуже сором’язливою і мрійливої.

Ліза Бричкина вміло добре орієнтуватися в лісі, цьому її навчив батько-лісник. Тому під час завдання під керівництвом Васкова, їй доручили стежити за змінами ситуації в лісі та при необхідності викликати допомогу. Але, незважаючи на досвід і спритність, дівчина оступилася і провалився в болото. Вона відчула, як її ноги потроху грузнуть в болоті, і відчайдушно спробувала спертися на палицю, але вона зламалася. Героїня не могла повірити, що нічого не можна зробити, намагалася вирватися. Прикро те, що до твердої землі було всього-то крок чи півкроку. Але їх вже не судилося ступити молодій дівчині. Про безглуздої загибелі бійця в групі дізналися не відразу. Тільки коли Васьков знайшов зачеплення за гілку спідницю Лізи, то зрозумів, що сталося. Він шкодував дівчину і шкодував, що залишилися бійців, тому що тепер їм не було чекати від когось підмоги.

Дивіться також:  «У війни не жіноче обличчя...» (за повістю Васильєва «А зорі тут тихі...)

Ліза излучила стільки енергії, що вистачило б на багато життів, однак і її не пощадила війна. Письменник показує, як під час війни гинуть не просто люди, а їх мрії і надії. Ліза мріяла стати щасливою, вчитися в технікумі, знайти хорошого чоловіка, але все це було перекреслено лише тим, що хтось почав війну. Для Васкова це була важка втрата, тому що Ліза була тлумачним бійцем.

Ліза Бричкина – це прекрасний образ скромної простої дівчини з села, яка вміла сподіватися і мріяти про краще життя.