Образ Васкова в повісті Васильєва «А зорі тут тихі…»

Надзвичайно зворушлива повість Бориса Васильєва «А зорі тут тихі…» має яскраву галерею образів.

Центральним героєм є Федот Евграфыч Васьков. Він – комендант підрозділу, де і відбуваються події повісті.

Герой відноситься до людям простим, тому і просить називати себе просто Федотом або Федьком. Вік Васкова – 32 роки. Він вже не так юн, але вважати себе старим не збирається. Хоча і за ці роки герой пережив не мало: догляд дружини і втрату сина. Можливо, тому він часто виглядає в очах інших похмурим, «замшелым пеньком».

Зовні Васьков був кремезним чоловіком. Про одяг він не сильно переймався. Зате характер герой мав сталевий. Всі негаразди він переносить з високо піднятою головою. «Я ще живий, мене ще повалити треба», — так говорить про себе Васьков, показуючи свій незламаний дух.

Трагедія в родині перервала освіта Федота, тому він закінчив лише чотири класи. Це позначалося на його уміння спілкуватися. Він не вмів красиво висловлювати свої почуття, тому його підлеглі часто насміхалися над ним. Однак брак освіти не вплинуло на його душевні якості. Він розвинув в собі кращі якості чоловіка. Герой – виконавчий, пунктуальний, добрий і чуйний. А те, що він небагатослівний, теж можна оцінити позитивно. Федот – людина справи, а не базікання. І на війні таке якість згодилося.

Незважаючи на повагу до начальства, Васьков дуже вперто домагається свого. Коли він побачив, що толку з його п’ють і люблять повеселитися підлеглих немає, то почав вимагати надіслати інших. І до нього дійсно прислухалися, хоча і зробили це, на його погляд, трохи дивно. Так у його підпорядкуванні виявилися непитущі, не гулящие… жінки.

Дивіться також:  «У війни не жіноче обличчя...» (за повістю Васильєва «А зорі тут тихі...)

У перші дні герой не знаходить спільної мови з дівчатами. Він не звик до жіночих «штучок», і тому поводиться з ними спочатку, як з хлопцями. Це сильно ображає молодих дівчат. Адже їм і так не просто на війні, а ще й начальник, який не хоче розуміти їх потреб.

Але йому доводиться відправитися на завдання і взяти з собою невелику групу підлеглих. Він вибирає п’ять зенітниць: Галю, Риту, Женю, Соню і Лізу. Провівши з ними час, герой дізнається їх краще і розуміє, наскільки великою може бути жінка. На його очах вони здійснюють подвиги, залишаючи в його душі тяжкий слід провини. Коли одна з дівчат отримує удар в груди ножем, він потім довго розмірковує про наслідки війни. Адже ця молода жінка могла народити багато діток, а вони їй онуків, а так – одним ударом ворога перервалася цілий ланцюжок життів. Ось який важливий посил твори вкладає в уста свого героя Борис Васильєв. Адже війна не просто знищує окремих людей, а знищує цілі роди.

Після вдало виконаного завдання в живих залишається тільки Федот Васьков. І йому доведеться жити з почуттям провини, якої насправді й не було. Проте він не зможе забути п’ятеро відважних жінок. У війни не жіноче обличчя», але жінка може протистояти і цього страшного чудовиська.