Тема природи тим чи іншим чином спливає у творах різних письменників. Це може бути епізодичне опис того простору, де розгортаються події, або ж відображення почуттів героя. Тільки в кожній з названих ситуацій чітко зрозуміла позиція автора по відношенню до природи.
У Віктора Астаф’єва в його знаменитому творі «Цар-риба» символічне значення природи. Її автор зображує у вигляді міфічної риби, яка схожа на доісторичного ящера, очі холодні, без очей і без вій. Своєрідний образ-символ, обраний письменником, проходить через всі оповідання збірки новел, про який ми сьогодні говоримо. Тематика цієї книги така: автор хоче визначити для всіх істину: природа гідна поклоніння або ж повинна задовольняти потреби людини?
Головним героєм оповіді є рибак Зіновій Утробіна, інакше іменований Игнатьичем. На протязі вже багатьох років він займається тільки однією справою – рибальством – і робить це краще за інших. Жодна риба не зможе проплисти повз розставлених їм мереж. Він – підкорювач річки, її справжній цар. Тільки от веде себе Игнатьич жорстоко і безжалісно по відношенню до довіреному йому багатства. Він ловить рибу у величезних кількостях. Тільки потрібна вона йому не для їжі, а просто заради спортивного азарту, щоб зайвий раз довести, що він кращий в цій справі.
А навіщо ж потрібний такий цар, яким керує одна лише жадібність? Невже так і далі буде продовжуватися? Звичайно, немає. Для того щоб покарати героя Астаф’єв вводить у свій сюжет незвичайний персонаж – цар-рибу. Будь рибак мріє мати такий трофей. Повір’я говорить, що піймавши чарівну рибину, потрібно відпустити її і приховати факт появи від усіх. Така риба – послання згори, говорить про особливе становище людини, який її спіймав. Але, побачивши посланника природи, Игнатьич вирішує йти в розріз з повір’ям: він хоче вбити рибину, в якій ікри тільки два відра буде. Хоча не тільки жадібність рухає рибалкою, але і бажання ще раз довести, що він у своїй справі самий умілий в окрузі.
Звичайно, Игнатьич бачить і розуміє, що впоратися з такою величезною рибою йому одному не під силу. Можна покликати на допомогу брата, та ось тільки видобуток і славу ділити зовсім не хочеться.
Ці неприємні почуття, зрештою, ведуть до загибелі. Риба притиснулася до рибака і не відпускає, тепер вже природа править балом, а не людина. В цю хвилину Игнатьич ні про що так не мріє, як тільки, щоб рибина відчепилася від нього. Він починає згадувати всі свої гріхи і просить покаяння. Саме каяття і рятує рибака від смерті в річковий глибині. Роль риби у творі закінчена: вона пливе, залишивши у своєму тілі гачки. Вона поранена, але не переможена.
Астаф’єв в збірнику «Цар-риба» підводить нас до думки, що природа – це святе місце, подібне храму, і вести себе так, як забажає, людина в ній не зможе. Природа неодмінно покарає того, хто її образив. Якщо переступити дозволене, настане розплата. Для Игнатьича вона прийшла в цікавому і символічному образі цар-риби – величезного осетра.
