Образ Шухова в оповіданні Солженіцина «Один день Івана Денисовича»

В оповіданні Солженіцина «Один день Івана Денисовича» відкривається завіса на події в сталінських таборах. Долі тисячі військових після потрапляння в полон назавжди загублені і покручені на власній батьківщині. Всі вони оголошені зрадниками батьківщини і майже кожен другий тут опинився через жорстокої несправедливості, вибираючи між «дерев’яним бушлатом» і смертю.

Таким «бравим солдатом» визнала себе «зрадником» після довгих тортур, став Іван Денисович Шухов. Автор уточнює, що героєві близько сорока років, вісім з яких він провів в «місцях не таких віддалених». Між тим чоловік навіть в такому положенні не перестав бути людиною. Він не пішов по нескладному шляху донощика і в той же час не зламався під гнітом обставин. Чоловік чесно заробляв усіма можливостями «свій хліб» і користувався повагою у співкамерників.

З ранку до вечора чоловік аналізував ситуацію і по можливості діяв. Це могло бути з одного боку незначну дію, на приклад вчасно і ненароком зайняти місце в черзі того, хто повинен отримувати посилку або зшити тапочки. В таборі все мало свою ціну. До то ж кожен крок повинен бути продуманий, адже кругом на вишках стояли вартові, які при найменшому приводі можуть відправити у карцер.

Шухов ніколи не уникав і фізичної роботи. Він був майстром на всі руки» і добре розбирався як в будівництві, так і в будь-якій іншій області. Тому в бригаді йому діставалося в основному робота муляра. Завбачливий Шухов на цей випадок, сховав собі хороший кельму. Навіть у цьому питанні він по максимуму був передбачливий і ощадливий.

Життя змусило його знаходитися в постійній метушні. Він ніколи нічого не просив у інших, а так само не був відвертим. Тут хоч і була велика бригада, а все ж Шухов намагався триматися сам по собі. У той же час він не був ізгоєм. Таке становище дозволяло чоловікові відповідати тільки за самого себе і свої дії.

Дивіться також:  У чому полягає праведничество Мотрони? (за оповіданням Солженіцина «Матрьонін двір»)

Чоловік був не тільки старанним трудягою, але й старався не порушувати порядку, і вставав завжди строго по «підйому», щоб не провокувати зайвий раз наглядачів і не спокушати і без того нелегку долю. Адже карцер це не просто повна ізоляція від суспільства, це безповоротна втрата «нажитого», а так само власного здоров’я.

Чи потрібно говорити про те, що Шухов був дуже ощадливим?! Він прагнув завжди припасти хліба, а потім у разі сильного голоду – з’їсти його і продовжити своє існування. Ховав його у своєму матраці, кожен раз зашивая «пайку».

Нитки і голку чоловік так само дбайливо зберігав, як і ножик, зроблений своїми руками. Шухов постійно переховував ці «найцінніші» речі, так як вони так само були під забороною. Він хоч і жив одним днем, все ж встигав продумати і навіть побудувати чіткі плани на день прийдешній.

Іван Денисович в неволі жив так, як і в звичайному житті. Він не розраховував, що після завершення терміну вийде на свободу, так як знав, що з його статтею, можуть продовжити висновок. Проте чоловік ніколи не подавав виду, а навпаки, йому було приємно, що співкамерники заздрять його «маленькому» дворічного залишився терміну.