Образ оповідача в повісті Карамзіна «Бідна Ліза»

Починаючи вивчати твір Карамзіна «Бідна Ліза», читач відразу розуміє, що крім головних героїв Ераста і Лізи існує третій, невидимий персонаж. Їм надається оповідач.

Це чоловік, середніх років, шляхетний, але не гордий. Карамзін не дає його докладного опису, для того, щоб у читача склалося враження, що це і є сам автор.

Крім свого оповідання, він постійно аналізує ситуацію і гаряче співчуває героям. Звичайно, він вже не в силах нічого змінити або дати слушну пораду – трагедія вже сталася. Проте чоловік настільки перейнявся історією двох колись закоханих людей, що може скластися враження, що ось-ось трапиться диво, і ситуація зміниться в кращу сторону. І все ж чоловік хоч так слізно і переживає за героїв, насправді змирився. Він розуміє всю безвихідність буття, тому просто дає поради, але вже самому читачеві.

З розповідей оповідача, з його зауважень і спостережень, стає зрозумілим, що той є справжнім патріотом, дуже любить як самої Росії, так і Москви. Він захоплюється цим багатогранним містом і його околицями. Це зрозуміло, адже він виріс в цій великій країні і настільки чудовому місті.

Під кінець твори Карамзіна «Бідна Ліза» читачеві стає зрозумілим, що оповідач цю історію дізнався від Ераста. Той, так і не зміг спокійно і щасливо існувати після смерті бідної Лізи. Дівчина після його обману і зради покінчила життя самогубством – кинулася у воду. Вона тільки так розраховувала заглушити біль від немислимої образи і втрати прекрасного почуття любові. Жорстока розправа за швидкоплинне щастя. Важка доля в обох героїв.

Ераст до кінця днів так і не зміг собі пробачити смерть прекрасної і молодої дівчини. Він не знімав з себе провини, не шукав виправдання. Лише співчуття оповідача заспокоїли чоловіка. Він спокійно померти, знаючи, що його бідну Лізу ще довго будуть оплакувати. Це звичайно лише мала частка того, що він міг зробити для обманутою і коли-то переданої їм любов усього життя.

Дивіться також:  «Бідна Ліза» - короткий зміст (переказ)

Оповідач не міг засудити ні Ераста, ні дівчину. Він глибоко переживав за таку сумну історію, але не брав ні на чий бік. Чоловік до обох перейнявся добрими почуттями, і не хотів затьмарювати світлу пам’ять засудженнями. Він прекрасно розумів, що це вже не має сенсу. Лише зрідка вставляючи свої репліки, вигуки, він як би хотів докричатися до Лізи, то до Ераста. На жаль, марно.

Як і Ераст, оповідач до кінця життя буде ходити на могилу до дівчини, яка, незважаючи на свою настільки коротке життя, пізнати багато. Вона бачила втрату, і горе, і радість, і щастя, і любов. На жаль, совість, честь і вразливість, які переважали в її натурі, не змогли перенести самого несподіваного зради…

Оповідач захоплюється, співчуває і оплакує обох героїв. Це говорить про його тонкої і співчутливої натурі, про людяність і про бажання щось змінити в цьому часом жорстокому світі. А чи вийде це у нього чи ні, це вже інше питання…