Образ матері в поемі Ахматової «Реквієм»

Час сталінських репресій не обійшов стороною і Анну Ахматову. Поетеса втратила не тільки чоловіка, але і сина. Миколи Гумільова стратили, а Лев Гумільов потрапив у в’язницю. У поемі Реквієм Анна Ахматова передає всю свою біль, яка переростає болем за весь народ. Поетеса акцентує на тому, що це трагедія для всього народу. Після першого арешту сина звільнили, Анна Ахматова написала лист в 1939 році, але це повторилося знову.

На початку твору актуалізується узагальнений образ матері, історія ліричної героїні стає історією багатьох жінок. Вона використовує займенник ми, щоб акцентувати увагу на тому, що це загальна проблема, загальна біль, і це питання має вирішуватися спільними зусиллями. Особисту втрату Ахматова сприймає як спільне горе. Вона бачила жінок, які стояли в холод і спеку перед воротами в’язниці, повні скорботи і любові. Біль матері настільки безмежна, що її не в силах витримати ніхто. Краще померти, ніж переживати таке горе.

Лірична героїня переживає різні почуття, це і боротьба і нерозуміння і утома, безсилля і самотність, божевілля. Без сина життя матері втратила всякий сенс. Але вона готова пройти всі кола пекла, проявити усю свою мужність.

Автор проводить паралелі між долею ліричної героїні і Богоматері, ліричний сюжет органічно вплітається розділ, в якому розповідається про страти Христа.

У 10 частини поеми Розп’яття Ахматова описує, як Богоматір супроводжувала Ісуса на Голгофу і протягом всієї його дороги. Образ Богоматері є святим, він передає всю глибину страждання.

Ахматова написала поему для тих, хто страждає від нестерпного болю, їх супроводжує туга і нестерпність очікування. Вона перебуває в стані пригнічення, виснажена фізично та духовно. Найгірше те, що нічого не можна виправити, адже тоталітарний режим знищує все найкраще, що було створено.

Дивіться також:  Історія створення поеми Ахматової «Реквієм»

Автор хоче сказати нам про те, що вбити людську душу неможливо, навіть якщо забрати найдорожче. Ахматова розповідає правду про радянському режимі, не замовчуючи про деталі.

В епілозі поеми автор акцентує увагу на узагальненому образі матері. Кожна з них має свої життєві принципи, вони різні по силі волі, але їх поєднало спільне горе, у них одна доля.

Ахматова персоніфікує образ народу в образах матері й сина, розрив між ними призводить до порушення основ гармонії. Материнську біль не можна порівняти ні з чим іншим, вона безмежна. При цьому допомогти дітям фактично неможливо, тільки духовно підтримувати їх щодня молитися за кожного.

Твір Анни Ахматової вийшло в друк на Батьківщині тільки в 1988 році, після смерті автора минуло вже багато років. Реквієм протягом цього часу жив тільки в серцях народу і в пам’яті тих, кому це було важливо і дорого. Основна ідея поеми: правда про смертну епосі і живої людської душі, яку не можна вбити. Ахматова піднімає дуже актуальні питання, в яких можна знайти відповіді на питання сучасності.