Образ Катерини Петрівни в оповіданні Паустовського «Телеграма»

Головна проблема, яка піднімається в оповіданні Паустовського «Телеграма», — взаємини батьків і дітей. Письменник звертається до високої відповідальності за близьких нам людей. Ми повинні піклуватися про сім’ю, адже саме вона – головна цінність, а вже потім робота і інші речі.

У центрі сюжету перебуває літня жінка по імені Катерина Петрівна. Вона живе в глухому селі із символічною назвою Забір’я. Вже довгий час вона відчуває себе самотньою, бо єдина донька Настя поїхала працювати в Ленінград, а з жителями села у неї мало спільного.

Автор дає нам зрозуміти, що жінка народилася в шляхетній родині, яка прищепила їй вишуканий смак. Будинок, в якому Катерина зустріла старість, побудував батько. Її батько був відомим художником, тому будинок визнали меморіальним. Катерина дорожила і будинком і садом біля нього. Але в свої старі роки вже не могла сама впоратись з господарством. Їй допомагав сусід Тихін і дівчинка Манюшка.

Чужі люди прийшли на допомогу жінці, а рідна дочка вже давно не приїжджала і навіть рідко писала. Слід віддати належне, що про матір вона все ж таки по-своєму дбала – відправляла один раз у кілька місяців конверт з грошима. Але зовсім не потрібні були гроші Катерині, а увага рідної людини. Сумно читати, як героїня жадібно вчитувалася в скупі написи на конверті, і їй іноді здавалося, що гроші пахнуть парфумами її Настусі.

Головна героїня – образ доброї і благородної жінки. Ім’я Катерина підібрано не випадково, адже воно означає «чиста, непорочна». Вона нудьгувала по дочки, але не дорікала, не писала часто, щоб не набридати. Свої почуття вона висловила в повній мірі лише в останньому листі, коли відчувала, що не переживе зиму. Лист дуже зворушливе, в ньому стільки материнської болю, однак Настя не прочитала його відразу і не змогла її відчути. Якщо б вона прочитала лист тоді, то, можливо, кінець розповіді був би трохи іншим. Автор акцентує нашу увагу на тому, що все треба робити вчасно.

Дивіться також:  Образ аптекаря в казці Паустовського «Заячі лапи»

Образ Катерини гармонійний з природою. Автор показує, як в’яне осіння природа, і так само як в’яне людина. В оповіданні проводиться паралель між героїнею і старим кленом, який вона посадила ще тоді, коли була дівчинкою-хохотушкой. Він був старим і зів’ялого і залишався на місці тільки тому, що не міг піти. Йому не було куди йти так само, як і головній героїні. Автор за допомогою метафори з деревцем підкреслює самотність жінки. І навіть зірки пронизливо дивилися вниз. Здається, що природа відгукується на почуття людини. Пейзаж стає в оповіданні ще однією дійовою особою.

Катерина Петрівна – образ, що втілює собою самотність. Вона жила в молодості насиченим життям, а в старості виявилася не потрібною навіть дочки. Так, їй допомагали чужі люди, але вони не могли замінити сім’ю. Можливо, їй потрібно було не приховувати своїх почуттів і частіше писати дочки, не боятися набриднути, адже вона мала повне право просити про допомогу, а дочка повинна була виконувати свій дитячий борг.