Образ Анни Монс в романі Толстого «Петро Перший»

Жіночих образів у романі Олексія Миколайовича Толстого «Петро Перший» приділено значну увагу. Софія, Наталія Кирилівна, Санька Бровкіна – всі ці дами грають не останню роль у творі. Окремо стоїть тільки одна фігура – Ганна Монс. У долі Петра I цій жінці так і не знайшлося місця, а ось серце царя було їй віддано повністю.

Государ, не ховаючись, їздив до Ганни в хату, який спішно, за два місяці, вишикували в Німецькій слободі, та куди так і не названа цариця переїхала разом з матір’ю і братом Виллимом. Цегляний особнячок так і називали – царицин палац.

Спосіб життя Ганни Іванівни дуже змінився, тепер до Монсам не можна було зазирнути на кухоль пива, як бувало. Фаворитка Петра I завела мажордома, слуг у лівреях, роз’їжджала в каретах. Тепер до неї можна було потрапити тільки за запрошенням. Все в цьому будинку було пристойно, і, якщо й жартували, то без пошлостей, пристойно.

За минулі роки ця дівчина сильно змінилася. Вона стала красивою і важливою дамою, у якої у володінні знаходилися села. На бали Ганна Іванівна відправлялася, вся прикрашена коштовностями, була не гіршою за інших, не знала потреби і відмови. Ось тільки в спокійному погляді очей відчувалася вселенська печаль. Кохану Петра I постійно щось турбувало, і це щось- відношення до неї царя. Він з нею спав, і тільки. Нічого далі бути не могло. Про це государ навіть не замислювався.

Посилочки і листи не вселяли надії в серці Ганни Іванівни, вона перебувала в постійних переживаннях з приводу того, що яка-небудь інша панянка зазіхне на серце Петра I і доб’ється свого.

Їй не потрібні були владу і трон, як думали багато, вона хотіла простого жіночого щастя, бути дружиною, жити в чистоті і пристойність. Таке двозначне становище гнітило молоду жінку, зводила її з розуму.

Дивіться також:  Народ у романі Толстого «Петро Перший»

В остаточному підсумку всі ці нескінченні метання і страждання привели до того, що Ганна вирішила вдатися до останнього засобу – привороту. Ворожба полягала в тому, що жінка зашила спящему Петру в камзол маленьку ганчірочку зі своєю кров’ю. Але цар більше не одягав те вбрання, і всі старання були марні. Звернутися ж до бабок-ворожок Ганна боялася, чаклунство смертельно каралося.

Якщо б полюбив Анну Монс хто-небудь інший, нехай і без достатку і чинів, вона з легкістю поміняла б нинішнє жалюгідне існування на мирне життя. Вона представляла чистенький будиночок, нехай і без мажордома, в якому блукають сонячні промені, пахне кавою і жасминами.

Смерть Лефорта внесла досконалий розлад у душу Ганни Іванівни. Ці відносини і дивна любов стали для неї болісними. Залишившись одна, жінка, заламувала руки й плакала від безвиході. Ганна визнавалася мамі і самій собі, що не любить Петра, що вона відчуває до нього лише добру прихильність і вдячність.

З цією людиною, владним і сильним, Ганна Монс втрачала себе, як особистість, не могла вона з дня на день утішати, вислуховувати, тихенько примовляти. Та й терпіти своє невизначене становище теж більше не могла.