Моє ставлення до прикмет

Наше життя тісно взаємопов’язана з усім, що відбувається навколо, в природі, в суспільстві, в світі.

Протягом століть, люди, спостерігаючи за природними явищами, складали прикмети, які дозволяли їм орієнтуватися в подальшому житті. Завдяки таким спостереженнями до нас дійшов певний календар повір’їв, який дозволяє передбачати погоду на майбутнє в залежності від того, якою вона була в святковий, церковний день.

Так само прикмети допомагають нам вберегтися від недобрих подій, від бід, які підстерігають нас за рогом. Приміром, якщо розбилося дзеркало, його треба викинути в проточну воду, тобто в річку або струмок, який змиє всі неприємності. Не можна викидати осколки в смітник або просто на вулицю.

Моя бабуся знає дуже багато прикмет. Іноді, вона вже й пригадати не може значення деяких з них, однак каже мені та іншим членам нашої родини, що так бажати не можна.

Я вірю в прикмети, але, тільки в хороші, ті, які стосуються погоди, приходу весни, швидкого настання осені. В погані прикмети вірити мені не хочеться, тому я і не замислююся над їх значенням. На мою думку, найголовніше – це правильне, здорове психо–емоційний стан людини, його позитивний настрій на життя. Тоді й прикмети не потрібні. Все складатиметься чудово, саме так, як ми того хочемо і бажаємо.

Ось чому, для мене прикмети не істотні. Нехай вони будуть, нехай вони живуть поруч з нами, адже нічого поганого від їх існування не відбувається. Але, кожна людина повинна жити за велінням серця і розсудливості свого розуму, а не за народними прогнозам.

Дивіться також:  Твір-опис за картиною А. А. Пластова «Джерело»