Мій дідусь — захисник вітчизни

Рідна країна — це дім її громадян, захисту Батьківщини не просто обов’язок громадянина, а й веління його душі. Саме тому, коли Батьківщині загрожує небезпека, в суспільстві відбувається згуртування нації і патріотичний підйом. Так було у Велику Вітчизняну війну. Весь народ піднявся на захист своєї країни.

Наші дідусі і бабусі винесли страшні чотири роки (1941 — 1945), заплатили за Перемогу загибеллю мільйонів людей. Найбільше було втрат на території Росії, України, Білорусії. Війна принесла розруху. Потрібен був героїзм, щоб відновлювати зруйноване і рухатися до перемоги. І радянський народ проявив героїзм, звільнив від фашистської нечисті не лише свої землі, а й країни Східної і Західної Європи.

Взяв участь у цій війні і мій дід Бобрецов Антон Миколайович. Двадцяти п’ятирічним хлопцем пішов на фронт, пройшов всю війну і загинув 16 лютого 1945 року у східній Німеччині. Від нього залишилися листи. Це листи молодого солдата, впевненого в перемозі над ворогом, люблячого сина, брата, листи бадьорі, щоб не засмучувати своїх рідних. Ось два з них.

Лист від 8.07.43

«З привітом до вас Антон. Добрий день, щасливий час, пишу, рідні, все для вас. І шлю вам сердечне вітання з побажанням всього хорошого, подальшого життя. У перших рядках свого листа я пишу про себе: я поки що живий, здоровий, живу нічого, щодня п’ю і їм, отримую щодня 35 гр. цукру і тютюну 20 гр., їм три рази в день, служу трудовому народові — несу службу на відмінно, виконую всі накази, будь-які завдання в строк і беззаперечно. Захищаємо свої кордони — весело живемо.»

Привіт з Латвії, 21.11. 44

«Здоров, отримав другу урядову нагороду — медаль «За відвагу», хоча клопотали на Орден Слави, але не вийшло. Що є-все добре! Скоріше б розбити ворога, ще було б краще. Розбити-то ми його розіб’ємо, а ось доведеться залишитися в живих — це питання.»

Дивіться також:  Мій тато

Останній лист прийшов з Німеччини, адресоване батькові Антона від його товариша.

«Доброго Дня, Микола Гнатович! Я служив разом з вашим сином. 16 лютого 1945 р. ми були у східній Німеччині. Ми знищили групу противника. І ось, вранці о 7 годині німці пішли в контратаку, і ми разом були. Тут він зупинився, звичайно смертю правих, як і інші товариші. Після відбиття контратаки нас послали збирати трупи. Серед них був і ваш син. Убитий він кулею в живіт. Поховали ми його в лісі, бо в селі не було можливості. Там є братська могила, де поховані наші бойові товариші.»

Рідні пам’ятали Антона дуже гарною, доброю людиною. Він виявився хорошим солдатом. Світла йому пам’ять.