Російський літератор народився в 1918-м, 11-м груднем, в місті Кисловодськ. Батько, Ісакій Солженіцин, за півроку до народження дитини загинув на полюванні. Мати, Таїсія Щербак, була донькою розбагатів батрака, всього в житті домігся власними зусиллями.
Дитинство Олександра пройшло в бідності, так як маєток дідуся було забрано комуністичною партією країни. Школа була закінчена підлітком із золотом, по її закінченню Олександр Ісаєвич поступив в університет Ростова-на-дону, на факультет фізико-математичних спеціальностей. Паралельно заочно навчався в університеті Москви, що спеціалізується на філософських, літературних та історичних науках.
Юнаків пройшов багато битв Великої Вітчизняної Війни, з боєм досяг Східної Пруссії, зміг отримати звання капітана і отримав кілька нагород за успішні бої. Проте в лютому 1945-го юнака заарештували на фронті, засудивши до позбавлення волі. Це було зроблено у зв’язку з тим, що він необережно, при листуванні з давнім другом, відгукувався про В. Сталіна. Висновок молодої людини тривало 8 років.
Засланці роки були важкими для літератора. Загострилася хвороба Олександра. Він хворів на рак і тільки в лікарні Ташкента зміг трохи виправитися. 1952-му Солженіцин брав участь у масових заворушеннях в Екібастузі, а на наступний рік його відправили в довічне заслання на поселення казахів Кок-Терек. Через три довгих роки чоловік був репресований у зв’язку зі скасуванням політичної посилання, так як Сталін помер. Олександр Ісаєвич поїхав в центральну частину Росії. 1957-м роком переїхав в Рязань і став працювати на посаді вчителя.
Автор дуже багато творів писав у стіл, так як безневинна листування вилилася в довгострокове ув’язнення. Однак прихід до влади Хрущова, який критикував політику сталінських часів, дозволило літератору запропонувати свою розповідь для журналу. Тривала боротьба за друк твору, на чолі якої став сам Твардовський, була схвалена завдяки чолі країни. 1963-м роком з’являється наступне творіння Олександра Ісайовича під назвою «Матрьонін двір». Основою виступає важка життя сільських жителів.
Цензура активно перешкоджала ідеалістові Солженіцину, вимагаючи, щоб він припинив писати «антикомуністичні твори». Кандидатура чоловіки на премію ім. Леніна з тріском провалилася, так як співробітники КДБ стали обчорнити ім’я письменника. Друзям Олександра Ісайовича поставили прослуховуючі пристрої, а його самого почали піддавати гонінням, осуджуючи проти чоловіка. Пропагандисти почали стверджувати, що письменник – кримінальник, а у воєнні роки тісно зв’язався з німецькою стороною, виступивши зрадником країни.
1965-м роком Олександр Ісаєвич написав відкритий лист на З’їзд письменників рідної країни, де вказав, що російським правдолюбам не дають життя в Союзі. Незважаючи на підтримку сотні людей з письменницького товариства, лист зам’яли і не дали йому ходу.
1964-му Солженіцин створює «Архіпелаг ГУЛАГ», де оповідає про негативно налаштованою до особистості системі союзної республіки. 1970-му письменника оголошують лауреатом премії Нобеля, однак у рідній країні йому не дають життя. На нього здійснюють замах, в результаті якого він вижив, а також активно полюють за його роботою про ГУЛАГ. Отримавши текст, його знищують, проте книга бачить світ за кордоном, внаслідок чого чоловіка відвезли за кордон.
Помер великий чоловік в 2008-м, 3-м числом, серпнем місяцем. Йому занадто багато прикростей випало на одне людське життя, проте ні печалі, ні хвороби, ні підступи урядових підлиз не змогли зламати волю Олександра Ісайовича. Величезна слава і вічна подяка почестей готові надати автору сотні відданих шанувальників його творчості, рік від року выраставших на правдивих, не замазаних цензурою, книгах. Адже функція письменника не тільки в умінні складно писати, гарно викладаючи думки, основна його мета – це переказ про правдивої історії, яку автор вирішив викласти на папері.
