«Комора сонця» — короткий зміст (переказ)

У невеликому селі, розташованому недалеко від Переяславля-Залеського, жили двоє дітей-сиріт. Їх батько пішов на війну і загинув, захищаючи батьківщину, а мама померла від хвороби.

Брат з сестрою жили душа в душу, добре ладнали між собою. І навіть, наслідуючи дорослим, вели домашнє господарство. Настуня, як справжня жінка, стежила за будинком. А Митраша забезпечував всіх в окрузі посудом, виготовленим з дерева, перейнявши цю майстерність у батька. Сусіди жаліли двох сиріток і завжди приходили на допомогу.

Одного разу з хлопцями стався такий випадок. Вирушили брат з сестрою в ліс за журавлиною. Живучи в сільській місцевості, Настя і Митраша багато знали про природу, в тому числі і про те, що найсолодша журавлина та, яка перезимує під снігом. Її легко знайти на галявинах відразу після того, як зійде сніг. У народі такі місця називають коморами сонця. Знаючи такі прикмети, діти вирушили за смачною журавлиною в квітні.

Пам’ятали вони і про саме ягідне місце – палестинку. Там можна збирати журавлину, навіть не сходячи з одного місця. Туди й попрямували брат з сестрою. Брели вони разом по стежині, поки не натрапили на розвилку. Ось тут-то діти, не домовившись між собою ,пішли в різні сторони: Настя пішла добре протоптаній доріжці, а Митраша – з ледве помітною. Хлопчик орієнтувався по компасу і вважав саме цей шлях правильним.

Слід відзначити той факт, що Митраша зібрався в ліс, як справжній мисливець. У нього було все необхідне, навіть рушницю. Недарма в селі хлопчик мав прізвисько «мужичок у мішечку».

У лісі, в який подалися хлопці, жила собака Травичка. Її господар, лісник Антипьич, помер, і Травичка залишилася одна. Часто можна було почути її виття. Собака вила від самотності і туги за свого улюбленого господаря. Чув ці тужливі звуки і величезний вовк на прізвисько Сірий Поміщик.

Дивіться також:  Елементи казки й бувальщини у творі Пришвіна «Комора сонця»

Взагалі волков в цих лісах винищили, але до цього хитрого хижака людям дістатися не вдалося. Сірий Поміщик був голодний. Почувши виття собаки, він зрозумів, що видобуток поруч і відправився на її пошуки. Травичці пощастило. Її врятувала гонитва за зайцем. Величезний звір загубив собаку, він уже не чув її.

А Митраша все йшов вперед по ледь пробивавшейся серед трави стежці. Поступово його ноги все сильніше стали провалюватися, а залишені сліди заповнювалися водою. Хлопчик легко визначив, що там, де ступала людська нога, виріс білоус. Саме туди і попрямував маленький мужичок.

Тільки от бажання скоротити шлях і перетнути галявинку, а не обігнути її, як вела стежка, що мало не призвело хлопчика до загибелі. Не знав Митраша, що це була та сама Сліпа Елань, болото, якого всі так боялися. Багато людей знайшла тут свою смерть, адже Елань нічим не відрізнялася від звичайних лісових галявин. І болотна трава на ній не росла.

З першого ж кроку Митраша провалився по саме коліно, спробував вибратися, але ще тільки більше загруз. Добре, що хлопчикові вчасно прийшла рятівна думка – кинути плазом рушницю. Саме це дію ще допомагало Митраше не потонути. Він просто тримався за рушницю.

Чому ж в цей час займалася його сестра Настя? Дівчинка вийшла до тієї самої палестинке, та так захопилася збиранням журавлини, що зовсім забула про брата. Від захоплюючого заняття Настю відвернула змія. Злякавшись, скрикнула Настя. Митраша почув рідний голос і поспішив прокричати у відповідь, але вітер відніс його крик в зовсім іншу сторону.

В цей час собака Травичка, як ми пам’ятаємо, побежавшая за зайцем, і відчула людини. На розвилці собачка засумнівалася, адже слід розділився. Все ж голод взяв верх, і Травичка вибрала той, від якого йшов ситний і смачний запах. Цей слід привів її до Насті.

Дивіться також:  «Комора сонця» - короткий зміст для читацького щоденника

Дівчинка навіть не звернула уваги на собаку, так як була в засмучених почуттях. А Травичка знову побачила зайця і вирішила у що б то не стало його наздогнати. У гонитві за здобиччю собака наближалася до Сліпої Елан.

Але тут раптом Травичка зупинилася, зовсім забувши про зайця. Перед нею був чоловік. Це, звичайно ж, був Митраша. Він дізнався Травичку і покликав її.

Собака стала наближатися до потопаючого. Хлопчик боявся, що Травичка в радісному пориві кинеться до нього, і тоді вони разом загинуть в цій трясовині. Коли собака підповзла до Митраше зовсім близько, він схопив її за лапи. Травичка злякано метнулась і витягла хлопця з чіпких болотних «лап».

Маленький мужичок виявився на волі, він з вдячністю покликал свою рятівницю, а вона кинулася до нього, радісно повискуючи і виляючи хвостом. Тепер Митраша став її господарем. Травичка погнала до нього здобич, все того ж злощасного зайця.

Тільки не бачили ні собака, ні людина, що в кущах таїться небезпечний звір – Сірий Поміщик. Вовк вискочив назустріч маленькому мисливцеві, і Митраша, не розгубившись, вистрілив у нього прямо в упор. На звук пострілу прибігла і сестра Настуня.

Люди в селі були стурбовані таким довгим відсутністю дітей і вирішили йти їх шукати. Правда, робити цього не довелося, так як Настя з Митрашей самі вийшли їм назустріч і сообили радісну звістку: Сірий Поміщик убитий.

Дорослі засумнівалися в оповіданні Митраши, але, убитий звір був красномовніше всіх доказів.