Іван Васильович на балу і після балу (за оповіданням Толстого «Після балу»)

Головною дійовою особою оповідання Льва Толстого «Після балу» є Іван Васильович. На доказ своєї теорії про те, що на вибір людини впливає виключно випадок, він розповів одну історію зі свого життя.

Справа була в той час, коли Іван Васильович був ще юним і досить привабливим молодим чоловіком. Навчався головний герой в одному з провінційних університетів. І всі студенти був веселим, безтурботним, жвавим малим. Жив у своє задоволення, розважався з дівчатами і «чудив» з друзями. Але найбільшою пристрастю Івана Васильовича були світські вечори і пишні бали, адже він був чудовим танцюристом, та й зовнішність легко дозволяла зачаровувати жінок. На одному з таких балів і сталася ця історія.

Давав цей світський вечір один «добродушний дідок». Він був військовим у званні полковника. Вечір дійсно був чарівним: приємна музика, смачні частування, усміхнені обличчя. Все мало до веселощів і гарного настрою. В той час Іван Васильович відчував палкі почуття до Варенькі Б.. Дівчина була дійсно прекрасна. Її зовнішність і величні манери так і притягували погляди оточуючих. А підкреслювало все це пишність мила посмішка дівчини.

Весь вечір Іван Васильович був захоплений тільки Варенькой. Вони перетанцювали всі танці: від кадрилі до вальсу. Головний герой був по-справжньому щасливий. Почуття Івана Васильовича посилилися у сто крат, коли він побачив, як Варенька танцює зі своїм батьком. З тієї хвилини Іван Васильович ще більше став поважати батька дівчини, адже він все готовий був віддати заради щастя своєї дитини. Головний герой був окрилений своїми почуттями. Він був готовий обійняти і розцілувати весь світ.

Таким чином, на балу ми бачимо Івана Васильовича, як людини, яка відчуває справжні почуття. Його емоції не були підроблені, він був по-справжньому щасливий.

Дивіться також:  Порівняльна характеристика Кутузова і Наполеона (за романом Толстого «Війна і мир»)

Окрилений своїм щастям, Іван Васильович повертається після балу додому. В його голові прокручуються сцени балу, він згадує милу посмішку Вареньки і її незабутній танець з батьком. Так і не зміг заснути, Іван Васильович вирушає на прогулянку. Він просто йшов по вулицях міста. Здавалося, що головному герою ще чуються ритми танцю, він уявляв себе на балу. І все, що оточувало Івана Васильовича, розділяло його прекрасний настрій.

Як раптом пронизлива і жорстока музика наче розбудила головного героя. Він опинився біля будинку Вареньки. Перед очима Івана Васильовича відкрилася жахлива картина. Через стрій солдатів вели прив’язаного до двох рушниць татарина. Це був дезертир. Кожен солдат, повз якого проходив нещасний, бив його палицею по спині. Солдатами командував батько Вареньки.

Івану Васильовичу стало нудно дивитися на цю картину. Він не міг винести страждань нещасного татарина. Його понівечене тіло вже не було схоже на людське тіло. Головний герой поквапився піти додому, а в його голову врізалися благання нещасного про помилування. Смуток і туга наповнила душу Івана Васильовича. Побачене, ще довго не давало заснути головному герою.

Після цього випадку Іван Васильович вирішив переосмислити своє життя. Головний герой вирішив не пов’язувати своє життя з військовою службою. Він не хотів опинитися на місці нещасного татарина. Ставлення до батька Вареньки змінилося і стало викликати огиду. Пізніше почуття до самої дівчини також охололи.

Після балу Іван Васильович ніби подорослішав. У нього прокинулося почуття жалості і совісті, відповідальності й людяності.