Історія створення вірша Пушкіна «Анчар»

А. С. Пушкін 4 роки заслання за своє вільнодумство (1920-1924 рр.). Після звільнення цензура не тільки не залишила його в спокої, але й посилила контроль. Олександр Сергійович дуже скоро побачив, що вільна творчість для трудівників пера його часу – лише нездійсненна мрія. Тим не менш, Пушкін не залишив перо і свої різкі, але справедливі думки. Відомо, що, дізнавшись про гоніння, поет хотів перебратися на Кавказ, але влада не дала дозволу на переїзд.

У 1828 р. влада звинуватила поета у створенні творів з противоправительственными тенденціями. Їх виявили у поемі «Гаврилиада» та вірші «Андрій Шеньє». За Пушкіним наказали встановити секретне спостереження. Опинившись заручником таких тяжких обставин, Олександр Сергійович взяв у руки свою традиційну зброю проти гонінь властей – перо і папір. Так і з’явився вірш «Анчар».

На момент створення віршів поет перебував у маєтку Вульфів Малинники під Твер’ю. Над твором автор працював протягом вересня-листопада 1828 р. Результатом копіткої праці став лаконічний, але ємний текст. Все завдяки оригінальній алегорії. Пушкін використав розповіді мандрівників, що побували на острові Ява. Вони стверджували, що на острові є дерево анчар. Воно здатне виділяти речовину, отруйна повітря, а його сік може запросто позбавити життя. Аборигени отруювали соком анчара стріли, призначені для вбивства ворогів. Збирали ж сік тільки ті, кого вожді засудили до смертної кари.

На наших землях перші згадки про отруйному дереві з’явилися на рубежі XVIII –XIX. У періодичних виданнях поширилися публікації про анчаре, тому Пушкін мав про нього досить докладно. Дослідники припускають, що головним джерелом для поета стала замітка Ф. П. Фурша, лікаря, який працював в Ост-Індійської компанії. Розповіді мандрівників вважаються полулегендарными, але вони стали прекрасним ґрунтом для створення алегоричного образу деспотичної влади, що вбиває тих, хто ставав на її шляху.

Дивіться також:  Що допомогло королевичу Єлисея в пошуках нареченої? (у «Казці про мертву царівну і сімох богатирів»)

Слід врахувати і ті, що незадовго до появи «Анчара» Пушкіна, П. Катенин (поет-сучасник Олександра Сергійовича) створив поему «Жалю». В ній йдеться про «дерево життя», яке тлумачилося як милосердя, добро царя. Багато дослідників вважають, що анчар – антитеза до образу з поеми Катенина, так як, по суті, його можна вважати «деревом смерті».

1832 р. – дата появи «Анчара» в друку в альманасі «Північні квіти». Навіть «екзотична» алегорія не змогла приховати справжній сенс твору. Глава третього Відділення Бенкендфорд в образах світового зла побачив відображення тиранії царської Росії. Пушкіну довелося пояснюватися.

Вірш отримало широке поширення тільки після смерті Олександра Сергійовича. Її, наприклад, використовував філософ В. Ільїн, щоб охарактеризувати переворот, який привів царської Росії до загибелі. Дослідники творчості поета називали «Анчар» пострілом, від якого Пушкін повільно гинув.