Історичний твір 1113-1125

Величезною повагою сучасників і нащадків користувався онук Ярослава Мудрого — Володимир Всеволодович Мономах. За відносно невеликий термін правління він об’єднав більшість руських земель і прославився як мудрого державного діяча.

У 1113 р. в результаті хвороби помер князь Святополк Ізяславович. Київське віче запросило на князювання Володимира Всеволодовича, але він відмовився. Згідно з рішенням Любечского з’їзду князів (1097 р.), Київ повинен був належати Изяславичам, тому Мономах не хотів порушувати домовленості.

З-за відсутності правителя в Києві почалися погроми лихварів і грабежі. До Мономаха було відправлено повторне посольство. Кияни благали його навести порядок. На цей раз Володимир погодився. Після його прибуття на великокняжий престол заворушення відразу ж припинилися. Згодом Мономах часто підкреслював, що зайняв Київ не з власної волі, а піддавшись умовлянням київського боярства.

Кияни не помилилися у своєму виборі. До 60-и років Володимир Мономах накопичив величезний досвід державної діяльності. Він довгий час правив одним з найбільших князівств — Чернігівським. Мономах вважався найголовнішим захисником Руської землі від вторгнень половців.

Першим розпорядженням Володимира стало обмеження прав лихварів і землевласників у Києві. Він включив нові статті («Статут» Мономаха) в «Правду Ярослава», що різко підвищило його популярність. Нові закони сприяли більш успішного господарського розвитку країни.

Подальші дії Володимира були спрямовані на посилення великокнязівської влади. Він зосередив у своїх руках князювання не тільки в Києві, але залишив за собою Переяславль і включив у сферу свого впливу Туровщину. Сини Володимира княжили в Смоленську та Новгороді. З допомогою вигідних династичних шлюбів Мономах встановив тісні родинні зв’язки з багатьма князями.

Володимир суворо дотримувався рішень Любечского з’їзду, але при цьому зумів домогтися повної покори з боку всіх удільних князів. На будь-яку спробу чинити опір волі великого князя Мономах відповідав твердими рішучими заходами. У 1116 р. Володимир здобув перемогу над мінським князем Глібом; протягом 1117-1118 рр. тривало протистояння Мономаха з Ярославом Святополковичем. В результаті Володимир заволодів Мінськом і Волинню.

Дивіться також:  Історичний твір 1265-1305

Цілеспрямована об’єднавча політика Мономаха принесла блискучі результати. Під контролем київського князя виявився головний торговий шлях, що сполучає Чорне і Балтійське моря. Це сприяло бурхливому економічному розвиткові і встановленню більш тісних зв’язків між давньоруськими землями. Правління Мономаха відзначений небувалий ріст Києва, Новгорода, Смоленська та інших міст, що знаходяться на центральній торгової магістралі.

Посівши київський престол, Володимир отримав можливість більш ефективно боротися з половецькими навалами. Росіяни почали переходити від оборони в наступ. У 1113 р. Мономах очолив свій останній антиполовецкий похід, який приніс йому перемогу.

Поважний вік вже не дозволяв князеві самому вирушати в далекі походи. Надалі війська очолюють його сини. У 1116 р. Ярополк Володимирович взяв кілька половецьких міст, змусивши противника відступити ще далі від кордону з російськими князівствами.

Сини Мономаха виступали гідними наступниками військової слави свого батька. У 1120 р. Юрій Володимирович здійснив вдалий похід на Волзьку Булгарію. На північно-заході Русі кордони охороняли Мстислав і Андрій Володимировичі.

Володимир прагнув зміцнити відносини з Візантією, головним чином, через шлюбні союзи. Підтримка Візантійської імперії мала велике значення для підвищення міжнародного авторитету Київської Русі.

Володимир Мономах помер у 1125 р. у віці 73 років. За роки свого правління він зумів домогтися максимально можливого результату. На Русі знову була встановлена тверда державна влада. Успішно розвивалася економіка. Була організована ефективна оборона на всіх кордонах. Стародавня Русь по праву вважалася одним з найсильніших держав Європи.