Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін не просто написав казку «Премудрий пискарь», але і підняв такі проблеми і питання, які змогли б навчити нове покоління.
Це своєрідна притча, яка має повчальну мораль: не варто боятися життєвих труднощів і піддавати своє життя постійному страху.
Казка вчить тому, що життя не стоїть самого життя. Життя необхідно проживати заради тих емоцій, які дають як позитивні моменти, так і негативні. Варто радіти життю і отримувати від неї тільки задоволення, а не тремтіти і боятися кожного шереху, як це робив пискарь. Його життя виявилася простим існуванням без будь-якої насолоди і задоволення.
Письменник хотів показати, що життя такого боягузливого пискаря безглузда і марна. М. Е. Салтаков-Щедрін хотів попередити читача, що не потрібно наслідувати приклад цього безпомічного і бесхребетного героя. Краще прожити коротке, але цікаве життя, ніж сотні років перебувати в норі, схожою на клітку. Саме це замкнутий простір здатне знищити героя, а не зовнішня небезпека, як думав пискарь. Не потрібно витрачати все своє життя на страх і на спробу врятувати життя. Інакше життя стає самоціллю, що, звичайно, не принесе щастя.
Автор не закликає читачів до крайнощів: або жити в норі, або загинути при першому ж випадку. Він вчить тієї золотої середини, яка допоможе прожити цікаву життя. Не потрібно боятися ризикувати, адже людина народжується жити, а не «тремтіти».
Твір нагадує те, що заради збереження власного життя люди іноді забувають по-справжньому жити. Премудрий пискарь не має сім’ї, він всю свою столітню життя був самотній, ніхто про нього не знав, ніхто про нього не згадає і після смерті. Пискарь не вніс абсолютно ніякого вкладу в суспільство, він навіть ні з ким не спілкувався, ніби його й зовсім не було на світі. Головний герой втратив усі радощі життя, і через сто років йому нічого згадати, бо вся його життя полягала лише в тому, що він сидів під замком і тремтів.
Казка вчить тому, що не завжди варто слідувати повчанням. Вони можуть призвести до сумного результату подій. Адже пискарь в дитинстві проживав абсолютно нормальне життя, а після того, як батько розповів йому свою історію, в якій з нього ледь не зробили вуха, пискарь змінює світогляд і подається безглуздою і невиправданою паніці. Швидше за все, пискарь-син занадто близько до серця сприйняв наставляння батька берегти своє життя. Берегти її, звичайно, потрібно, але всього має бути в міру.
Під кінець свого життя пискарь все ж розуміє безглуздість свого існування. І тут він задає собі різні питання, які з’являються в оповіданні невипадково. М. Е. Салтиков-Щедрін хоче, щоб кожен, хто прочитав казку «Премудрий пискарь», поставив ті ж питання самому собі і зрозумів, наскільки він близький до життя пискаря. І якщо ця схожість є, то ще є час все виправити, поки життя не підійшла до свого логічного завершення.
