Чи згодні Ви з твердженням Ліхтенберга: «У кожній людині є щось від усіх людей»?

Людина – істота соціальна. Ось вже більше 20 століть людство досягає все нових і нових висот у своєму розвитку. А все це завдяки суспільству. Соціум дозволяє відкривати нові планети, покращувати охорону здоров’я, зберігати і передавати кращі моральні підвалини. Якщо б не було суспільства, кожне покоління людей починало б все спочатку: витрачали б дорогоцінний час на створення того ж лука і стріл або на створення сокири. Такий варіант розвитку суспільства – це його цілковита деградація, людство б вимерло, я вважаю. Кожен з нас несе маленьку частку від всіх людей і передає її іншим людям. Це і є варіант розвитку здорового суспільства.

Можна заперечити і сказати, що людина – це центр своєї власної Всесвіту і навколо нього обертається весь світ. З цим складно посперечатися. Але в будь-якому випадку ми спираємося на знання, які отримали з досвіду попередніх поколінь. І ці знання допомагають нам не допустити чужих помилок, отримати пасивний досвід.

А. В. Солженіцин у повісті «Один день Івана Денисовича» показує ув’язненого, який не втратив людського в своєму характері, подібно його співкамерникам. Його оточення – це наглядачі й люди без імен, а під номерами, як тварини в зоопарку. Шухов продовжує вірити в краще, як це роблять люди по всьому світу. Він не боїться заразитися небезпечними хворобами, піти на розстріл, тільки тому що голос совісті і боргу йому цього не дозволить. А що таке совість і борг? Це голос інших людей, досвід попередників. Здавалося б, душа не може винести стільки потрясінь і печалі і не зачерствіти. Виявляється, може, якщо людина не знаходиться у відриві від суспільства і знає, заради чого він живе.

Дивіться також:  Чому важливо зберігати індивідуальність?

Я абсолютно згоден з твердженням Р. К. Ліхтенберга: «У кожній людині є щось від усіх людей», тому що кожен з нас – це член суспільства, ми народилися в ньому і несвідомо підкоряємося йому. Коли особистість намагається відокремитися від інших людей або піддає сумніву суспільно думку, то соціум відкидає цієї людини.

Хороший приклад такої ситуації – нігілізм Базарова з «Батьків і дітей». Цей молодий чоловік відкидав всіх і все, будь-яку прийняту часом істину. За що і поплатився духовною і фізичною смертю. Вічні цінності на те й вічні, тому що їх не можна заперечувати. Заперечуючи їх, людина назавжди втрачає себе.