Чи згодні ви з тим, що «здоровий егоїзм» корисний?

Ми звикли говорити про егоїзм як негативному людському якості. Під егоїзмом прийнято розуміти байдужість, зосередженість тільки на собі, на своїх інтересах.

Антонім егоїзм — альтруїзм. Під альтруїзмом ми розуміємо готовність служити людям, жертовність, нехтування своїми інтересами.

У чистому вигляді егоїсти і альтруїсти зустрічаються дуже рідко. Найчастіше егоїстичне і альтруїстичне початку уживаються в одній людині з деяким перевагою того або іншого. Людська природа коли-то давно була пошкоджена, і себелюб неминуче поселяється всередині кожної людини і диктує йому в будь-якій ситуації шукати вигоду, в першу чергу для себе. Однак альтруїстичне початок підказує багатьом, що благо тільки для себе не завдасть особливої радості, тим більше якщо це може зашкодити кому-то. Нормальній людині приємно, коли радіють і інші люди. Такий егоїзм називають здоровим. Здоровий егоїзм передбачає, що особисті інтереси однієї людини не повинні суперечити інтересам інших.

Ця проблема займала і російських письменників.

Значне місце теорії розумного егоїзму відводиться в романі «Що робити?» Н.Р. Чернишевського. На думку представниці «нових людей» Віри Павлівни, розумний егоїзм властивий людській природі. Саме тому, коли ми жертвуємо своїми інтересами заради блага інших людей, ми дбаємо про себе більше. Ми неохоче здійснюємо цю жертву, але підсвідомо в цьому небажанні ми спрямовані до щастя. Адже тільки свідомість, що комусь добре завдяки тобі приносить справжню радість. Виходить, прагнення до блага інших — прагнення до власного щастя. І чи може бути щаслива людина, спостерігаючи нещастя ближніх? Користь розумного егоїзму призначена не тільки для однієї людини, але і для всього суспільства. Такий розумний егоїзм Чернишевського.

Прості егоїсти можуть бути чарівні, прикрашені розумом, освітою, наділені сильним характером, але червоточина крайнього себелюбства знецінює ці позитивні якості особистості. В літературі є приклади.

Так, Печорін («Герой нашого часу М. Ю. Лермонтова) наділений багатьма талантами від природи, але нещасний сам і робить нещасними інших, так як використовує їх для своїх забаганок, тішить самолюбство. Не замислюючись, погубив Белу і розбив серце Мері. Байдужість до страждань інших омертвило душу Печоріна і робило його нещасним. Він порпався в собі, зациклювався на собі, але не бачив джерела своїх страждань крайнього егоїзму.

Підводячи підсумок сказаному вище, можна зробити висновок, що розумний егоїзм Чернишевського перевершує так званий здоровий егоїзм, оскільки перший передбачає жертовність, тоді як здоровий егоїзм зупиняється на не утиск чужих інтересів. Але це теж дуже непогано для суспільства, набагато краще, ніж банальне себелюбство.