Аналіз вірші Батюшкова «Радість»

До початку XIX століття російська поезія перебувала на стадії занепаду. Складати вірші намагалися аристократи, які були далекі від ідеального володіння російською мовою. Костянтин Батюшков став одним з перших російських поетів, який зміг грамотно і лаконічно висловлювати свої думки за допомогою російської мови у віршованій формі. Він заклав основи російської поезії, якими надалі користувалися М. Лермонтов і Пушкін А..

Однак Костянтин Миколайович і сам був неодноразово піддається впливу зарубіжної поезії. Його кумиром став Джамбаттіста Касти. Автор неодноразово перекладав іноземні тексти віршів і захоплювався їх таємним змістом.

У 1810 році Батюшков пише вірш–наслідування під назвою «Радість». Виходячи з того, що європейські поети так само схожі на своїх попередників, сенс роботи створеної був присвячений темі античності.

Віршована робота «Радість» має глибокий сенс, адже в ній йде ідентифікація людини, як поета. Саме в цьому автор бачить своє покликання. Той день, в якому Батюшков усвідомив свою потрібність, свою важливість і є самим радісним днем. Віршовані рядки схожі на звуки ліри. Для автора вони прекрасні.

В даному вірші, читач може спостерігати за невеликою часткою іронії, адже Батюшков намагався наслідувати іншим творчим людям. А такий спосіб вважався найкращим для самовираження. Однак це анітрохи не хвилює автора. Адже він намагається висловити те повагу, яке відчуває по відношенню до своїх попередників. Адже якщо задуматися, то, без античних поетів і творців не було б поезії і в XIX столітті.

Костянтин Батюшков пишається не тільки геніями минулих років. Він передчуває розквіт поезії і в майбутньому. Ця думка приносить йому надзвичайну радість, піднесення душевних почуттів і бажання творити нові і нові літературні шедеври.

Дивіться також:  Аналіз вірші Батюшкова «Перехід російських військ через Німан»