Аналіз вірша Заболоцького «Про красу людських осіб»

Переживши безліч складних ситуацій – заслання в табори, розрив з дружиною, – Н. Заболоцький навчився тонко відчувати людську натуру. Він міг вгадати, про що думає співрозмовник з виразу обличчя або інтонації. У зрілому віці поет написав твір «Про красу людських осіб» (1955).

Тема вірша – людське обличчя як дзеркало душі. Поет стверджує, що скульптором наших осіб є внутрішній стан, який може надати величі або жалюгідності. Уважно читаючи твір, неважко здогадатися, які обличчя є ідеалом краси для самого автора.

Ключові образи вірша – людські обличчя. Автор створює цілу галерею їх, проводячи паралелі з архітектурними спорудами пишними порталами, жалюгідними халупами, темниця і баштами. Н. Заболоцький оригінально описує людську самотність: «Інші — як вежі, в яких давно // Ніхто не живе і не дивиться в вікно». Здається, у рядках вірші особи втрачають людську подобу, перетворюючись в маски.

Серед всіх «будинків»-облич Н. Заболоцький виділяє «малу хижинку». Вона не відрізняється красою або вишуканістю, але випромінює «подих весняного дня», що як би натякає на душевне багатство. Наостанок поет говорить про осіб подібних пісень, які видають ноти схожі на сонце. Останні два типи осіб є еталоном краси для автора, хоч прямо про це і не говорить.

Твір «Про красу людських осіб» Н. Заболоцького побудовано на контрасті: «жалюгідне» — «велике», «неоказистое» – «подоба радісних пісень». Між протилежними образами автор намагається зберегти плавний перехід, який можна спостерігати між особами в натовпі людей. Він не критикує некрасиві «хатини» розуміючи, що дуже часто зовнішність – результат життєвих обставин.

Головне художнє засіб твір – метафора. Практично в кожному рядку автор створює метафоричний образ будинку символізує особа. Важливу роль відіграють і порівняння, виконуючи в цьому вірші ті ж функції, що і метафора: «особи, подібні пишним порталам», «… особи, закриті гратами, немов темниця». Додатковий стежок – епітети: «мала хижинка», хижинка «неоказиста, небагата», «жалюгідна халабуда». Вони допомагають уточнити деталі, яскравіше передати авторську думку, реалізувати ідею.

Дивіться також:  Аналіз вірша Заболоцького «Вересень»

Вірш «Про красу людських осіб» не поділений на строфи, хоч за змістом у ньому чітко виділяються катрени. Така композиція, ймовірно, символізує сукупність різних осіб, за якими ми можемо спостерігати щодня. Рима у вірші паралельна, віршовий розмір – чотиристопний амфибрахий. Спокійний інтонаційний малюнок твори тільки раз переривається вигуками, що виражає захоплення автора. Ритмічна і інтонаційна організація тексту гармонійно сплітаються з його змістом і композицією.

Вірш Н. Заболоцького «Про красу людських осіб» розкриває вічну тему взаємозалежності душі і зовнішності, але автор не йде доріжками, протоптанными іншими письменниками, облачая свої думки в оригінальну художню форму.