Аналіз вірша Заболоцького «Не дозволяй душі лінуватися…»

Вірш Н. Заболоцького «Не дозволяй душі лінуватися» було у 1958 році незадовго до смерті поета. У ньому зрілий чоловік переконує, що не можна дозволяти душі стає ледачою. Сам поет все життя прожив, керуючись цим золотим правилом.

Тема аналізованого твору – заклик не коритися ліні. Автор показує, що якщо дати волю душі, дозволити їй лінуватися, вона безжалісно зруйнує господаря. Він стверджує, що як би не було важко, потрібно гнати душу через всі перепони.

Ключовий образ твору – ліричний герой, який повністю зливається з автором, ліричний адресат і душа. Звернення на «ти» потрібно тлумачити в декількох значеннях: рада невидимому адресату, читачеві і самому собі. Образи ліричних героя і адресата поступово відступають на задній план, поступаючись першістю душі. Н. Заболоцький не відчуває особливого трепету до неї, так як переконаний, що її потрібно постійно загартовувати. Автор намагається розкрити обов’язки цієї таємничої субстанції: вона повинна «працювати і день і ніч, і день і ніч». Чоловік же повинен бути володарем своєї душі, і якщо вона розслаблюється, йому слід гнати її, тягти за етапами життєвого шляху, «по пустирю, по бурелому, через замет, через перешкоду».

Н. Заболоцький не забуває про людську слабкість до сну, заявляючи, що душі не можна дозволяти спати «при світлі ранкової зорі», міцно тримаючи її в узді. Тільки в мученьях і вчення темна душа навчиться жити по-людськи. Поет розуміє, наскільки протилежні грані поєднує в собі ця субстанція, тому в останньому катрені для характеристики використовує антитезу: «Вона рабиня і цариця, вона працівниця і дочка…». Закінчується вірш тим же закликом, який вже звучав у першому куплеті. Таким чином, автор наполягає на істинності й важливості своїх переконань.

Дивіться також:  Аналіз вірша Заболоцького «Вересень»

Рядки твору легко переконують читача скористатися порадами. У словах ліричного героя виразно чується впевненість, адресат розуміє, що заклики породжені досвідом героя і автора.

Головне художнє засіб вірша Н. Заболоцького «Не дозволяй душі лінуватися» – метафора («… вона останню сорочку з тебе без жалю зірве» (про душу), «тримай лентяйку в чорному тілі»). За допомогою цього стежка Микола Олексійович наділяє душу людськими характеристиками, щоб кожен читач зміг дізнатися в описі себе і піти раді. Допоміжну роль відіграють парономазия («вчи і муч дотемна»), епітети («чорне тіло», «ранкова зоря»).

Вірш складається з шести катренів з перехресною римою. Кожен наступний куплет розкриває нову грань душі, показуючи, чому її потрібно тримати в узді. Віршовий розмір – чотиристопний ямб з хореем. Чотири строфи закінчуються оклику пропозиціями, такий прийом допомагає підсилити звучання головної думки.

Твір «Не дозволяй душі лінуватися» Н. Заболоцького – це не тільки вираження життєвої позиції автора, але і дружню пораду читачеві, який завжди залишається актуальним.