Аналіз вірша Тютчева «Зима недарма злиться…»

У період раннього стихописания з-під творчого пера Федора Тютчева вийшло багато чудових віршованих робіт, присвячених пейзажній ліриці. Багато років автор прожив за кордоном, де познайомився з видатними німецькими письменниками і поетами. Він був прихильником романтизму, тому і створював свої віршовані роботи в його дусі.

Публікуючи свої творчі роботи, Тютчев частенько друкував їх під різними псевдонімами, тому що вважав, що працюючи дипломатом, він не міг виставляти свої захоплення на загальний огляд публіки.

У 1836 році Тютчев створює прекрасний вірш «Зима недарма злиться… », однак, світ знайомиться з ним вже після смерті автора.

Особливістю даної роботи є те, що автор пише її у розмовному стилі. Перебуваючи на чужині, він сумує за батьківщиною, тому, бажає відтворити в своїй пам’яті таку рідну картину з світлого дитинства. І добитися такого опису можна лише за допомогою простого, селянської мови.

Читач не відчуває особливої значеннєвої навантаження у вірші «Зима недарма злиться…». Однак у кожного з нас є можливість відчути зміну пори року, коли весна наступальними кроками проганяє зиму, а та не хоче йти. Зима «клопочеться», вона намагається повернути час назад. Але, весна лише сміється, адже вона вже вдихнула життя в замерзлі річки, в засніжені поля. Повітря став ароматним і по-весняному легким.

Тютчев називає зиму ворчливой старою, яка намагається зробити все можливе, щоб усунути суперницю. Вона може навіть жбурнути в неї снігом, проте, весна, немов чудове дитя, видозмінює все навколо, перетворює і оживляє природу. Все в світі циклічно. І якщо прийшов час весни вступити у свої володіння, значить, так воно і буде.

Дивіться також:  Аналіз вірша Тютчева «Два голоси»