Федір Тютчев створив десятки і сотні чудових віршованих робіт. І символ ночі дуже часто з’являвся в цих текстах. Адже автор надзвичайно любив цей час доби, він вважав його особливим.
Віршована робота «Свята ніч на небосхил зійшла…» починається з протиставлення дня і ночі. Перед читачем постає людина – це головний герой, який відчуває себе сиротою. Тютчев характеризує його немічним, голим. Він залишився один на один зі своїми думками, зі своєю душею. І такий стан найчастіше трапляється з героєм саме вночі. Адже коли тьма опускається на землю, людина починає відчувати присутність чогось космічного, міфологічного. І від таких відчуттів душа впадає в роздуми, немов у прірву.
Проводячи аналіз цього вірша, читач розуміє, що воно присвячене не якоїсь окремої особистості, а узагальненого поняття «людина».
Герой віршованій роботи впадає в самотність, він страждає від цього жахливого стану. Все світле і живе здається йому сном, минулого і нереальним.
Ця римована робота викликала безліч суперечок і обговорень в літературних колах того часу. Наприклад, А. Фет порівнює вірші Федора Тютчева із зоряним небом, яким можна милуватися лише вночі. І це не просто так. Адже роботи відомого поета дійсно дуже часто містять згадка про темному, загадковому часу доби.
Літературні критики, дослідники ділять нічний творчість Тютчева на дві умовні категорії. В одній з них описується внутрішній світ людини, її переживання і емоції, а в іншій категорії Тютчев натякає на «космічне» створення світу, вплив античності і міфології на долі простих людей.
Чудова робота «Свята ніч на небосхил зійшла…» ідеально поєднує в собі ці дві категорії і робить вірш унікальним, оригінальним і майстерно написаним.
